Популярна акторка Катерина Гулякова залишається у Києві з часів повномасштабного вторгнення. Вона так і не наважилася на довгу подорож за кордон разом з дитиною, як зробили багато її колег, вирішивши, що доля наздожене її, де б вона не була. Катерина волонтерила, працювала агентом з продажів, а потім повернулася до акторської роботи. Зйомки серіалу «Слідча» (СТБ), премʼєра якого відбулася у день її народження, вона називає своїм подарунком.
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Катерина Гулякова розповіла про найжахливіші моменти перших місяців великої війни, прощання з донькою та зйомки під час тривог.
«Вірю в силу своїх бажань»
— Катерино, премʼєра «Слідчої» дійсно стала наче подарунком для вас…
ВІДЕО ДНЯ
— Дякую, так, ви дуже уважні. Саме про це подумала, коли дізналась, що прем'єру запланували на квітень. А потім ще й сказали про 31 березня. Це дійсно приємний подарунок у день народження. Я б навіть сказала, на ювілей.
— Про який подарунок мрієте?
РЕКЛАМА
— У глобальному сенсі, звичайно, про Перемогу. А в особистому — затвердження на якийсь класний, крутий проєкт. Бо зараз багато проб, але ще немає затвердження. Дуже хочеться чогось цікавого, якоїсь цікавої історії.
— Як змінилося ваше життя за ці три роки великої війни?
— Насправді, ще багато чого хочеться, бо за цієї війни багато чого довелось поставити на паузу, багато чого не здійснилося в той час, коли мені здавалося, що воно повинно здійснитися. Хочеться, звичайно, подорожувати, обіймів з рідними, які зараз не поряд.
РЕКЛАМА
Але все відбувається поступово. Тож я дуже вірю, що найближчим часом те, про що ми мріємо, все ж таки збудеться. Я вже замовила це бажання. У 2022 році я забажала, щоб на мій день народження російські війська пішли з Києва. І якраз у березні так і сталося. Тож я вірю в силу своїх бажань.
Премʼєра серіалу “Слідча” стала гарним подарунком Катерині Гуляковій до дня народження
— Чи була велика війна для вас несподіваною?
— Знаєте, так, це стало несподіваною, бо я до останнього не вірила. Я людина дуже чутлива, чуттєва, я бачу сни. І коли мене запитували люди, які знають мою чутливість: «Катя, то що буде?», я до останнього була спокійна. Я не вірила, що у 21-му сторіччі таке можливо, вірила, що ніхто цього не допустить.
«Мене на руках пронесли янголи»
— Можете пригадати перші місяці вторгнення? Що тоді було з вашими рідними?
РЕКЛАМА
— Це був суцільний жах і страх. 24 лютого колишній чоловік забрав і вивіз дітей, а я ще два тижні була в Києві. Було страшно, бо я залишилась зовсім сама у квартирі. І ось війна. Нас ніхто не готував до цього. Я зі своїм дідусем завжди ходила на парад 9 травня. Я завжди відчувала щось болюче всередині себе, але не могла це пояснити. Потім зрозуміла. Знаєте, душа завжди знає, що на неї чекає. Тому, коли я залишилася сама, було таке відчуття, що коли вибухає, ти сам на сам із цим.
Мені здавалося, що пройшов місяць, а не два тижні. І цей постійний страх, коли не розумієш, що буде далі. Я пам'ятаю, як сиділа в ванні й розмовляла з мамою телефоном. Вона казала: «Катю, біля нас шарахнуло». Я відповідаю: «Мамочко, і біля мене». І ось це розуміння, що, можливо, ти не доживеш до ранку. Це прощання з донькою телефоном. Я намагалася заспокоїти її, казала: «Не хвилюйся, я тебе дуже люблю, де б я не була, я завжди з тобою». Я наче прощалася з нею. Це було страшно і жахливо.
Читайте також: «Навкруги вибухи, діти плачуть, суцільний жах»: акторка та телеведуча Ірина Хоменко про виклики під час великої війни
І я згадую той момент, коли всі боялися переміщатися. Відчуття, що поки ти сидиш в укритті, ти ніби в безпеці, але коли виходиш, відчуваєш, що знаходишся під загрозою. Тоді було дуже страшно виїхати, але я все ж наважилася. Через два тижні я поїхала до Чернівців тільки заради дітей, бо не могла більше бачити, як вони страждають. Я бачила, що моя донька хвилюється за мене, і це було важко.
Я кажу, що мене на руках пронесли янголи. У дорозі все було складно: не було квартир, місць, але знайшлися люди, які прихистили нас. Ми жили на валізах два місяці, і кожен день був з тривогами. Батьки залишились у Києві. Вони не наважились виїжджати, не хотіли принципово. У травні я вирішила повернутися до Києва. І вже через місяць почали збиратися актори, робити тренінги, збирати кошти. Всі були без роботи, і всім хотілося бути корисними для наших захисників. Ми почали заробляти кошти через донати, організовували спортивні тренування, йогу з відомими людьми, майстер-класи.
Кадр з серіалу “Слідча”
— Ви могли переїхати за кордон.
— Знаєте, думки про це взагалі не було. Була конкретна пропозиція від подруги поїхати до неї у Стамбул. Але я ж така людина, що дуже відчуває простір, прислухається до нього. Я була впевнена на 100%, що в мене є два паспорти — мій і дитячий закордонний, і я все взяла з собою. Я дуже педантична людина, все тримаю під контролем. І ось в Чернівцях, через кілька тижнів, я вирішила перевірити документи й зрозуміла, що один з паспортів забула. Це вже для мене був сигнал. А ще до подруги приїхали її родичі, і просто не було місця, де зупинитися. Спочатку я засмутилась, але потім зрозуміла, що все відбувається на краще.
«Під моєю сукнею дві пари термоколгот, кофтинка, майка»
— Чим ви займалися, поки акторство і творчість стояли на паузі?
— Спочатку взагалі не було розуміння, чи колись знову почнеться акторство. Я навіть спробувала працювати у сфері елітної нерухомості. Це був дуже дивний досвід. Це точно не моє. Я зрозуміла, що робота в офісі з 9 до 18 — це просто пекло. Я поважаю людей, які працюють в таких умовах, але для мене це був справжній жах. Я ж завжди мала антрепризи, ніколи не була на постійній службі в театрі, але мене запросили на цікаву виставу, яку я досі граю. Викладала акторську майстерність і практики, адже дуже хотіла підтримати людей психологічно. Врешті решт, почалися зйомки.
— Памʼятаєте, що відчули, знову прийшовши на знімальний майданчик?
— Це був епізод в серіалі. Були дивні відчуття, такі флешбеки, ніби я не вірю, що це знову відбувається. Боже, дякую! І ні для кого не секрет, що гонорари вдвічі, а то й втричі стали меншими. І проєктів стало набагато менше. Але це було щастя, хоч і недовге — лише 2 дні. Це була віра в те, що все стане краще.
Читайте також: «Сиве волосся? Його стало безліч!»: співачка Наталка Карпа про чоловіка-військового та випробування війною
— Серіал «Слідча» знімали вже за часів великої війни. Що найбільше запам'яталося з роботи?
— Постійні тривоги, обстріли ночами. Ти на зйомках за містом і не розумієш, що у Києві: летить чи не летить, ще і дитина в школі. Відключення світла, перехід на генератори. Але ви знаєте, завжди залишаються в пам'яті люди, бо саме вони творять проєкти, настрій. Команда чудова, всі просто неймовірні.
У мене не головна роль, але це дуже цікава сюжетна лінія. Моя героїня дуже сексуальна, тому завжди одягнена у спіднички та привабливі сукні. А оскільки зйомки були взимку, було шалено холодно, тому моя героїня трішки «підросла». Якщо вам під час перегляду серіалу здаватиметься, що Катерина Гулякова набрала вагу, то знайте, що під цією сукнею дві пари термоколгот, кофтинка, майка — усе, щоб ми могли зберегти тепло і не хворіти (посміхається. — Авт.).
“Моя героїня дуже сексуальна”, – розповідає Катерина
— Ваша героїня — доволі впевнена у собі жінка. Ви теж така?
— Так, пам'ятаю, коли прийшла на проби, ми спілкувались з режисером і я сказала, що для мене вона — жінка Овен, вогняна. Я насправді є жінкою Овном у житті. Я також відверта і пряма, добиваюся свого. Я щаслива, що вона не така «погана», як багато моїх персонажів. Вона справедлива, чесна, яскрава, впевнена в собі, знає свою ціну і вміє захистити своє.
— Чи вдалося за ці три роки перебороти страх від постійних тривог, вибухів?
— Мені здається, що звикання неможливе. Інколи, коли довго не було вибухів, ми розслабляємось, а потім знову згадуємо. Це постійний стрес, боротьба. Бачу, що у багатьох людей на четвертий рік починають проявлятись проблеми з психікою. Треба пам’ятати про себе, якщо є така можливість.
Що мене рятує, так це філософія: якщо тобі судилося, то не важливо де знаходишся — на фронті, у тилу, чи за кордоном — воно все одно тебе наздожене. Тому треба просто розслабитись і довіряти своєму шляху. І, звісно, намагатись бути в безпеці.
— Чого вам зараз найбільше не вистачає?
— Спокою. Щоб була постійна робота, зйомки. Коли нічого не летить над тобою. Я інколи передивляюсь свої довоєнні фотографії — там такі безтурботні очі. Мені здається, що їх вже ніколи не буде. Як і не повернеться в моє життя наївність. Почуття того, що все буде спокійно і добре. А ще — люди, які не зрозуміли, не підтримали.
Раніше лідер гурту «ТІК» Віктор Бронюк розповів, чому очікував початку великої війни, про родину за кордоном, своє схуднення та перші зйомки у кіно.
