Солістка Національної опери України, володарка одного із найкращих сопрано світу Людмила Монастирська зізнається, що сили черпає лише перебуваючи на рідній землі. Її графік розписаний на місяці вперед, директор Метрополітен-опера особисто запрошує її до виступів, але щоразу Людмила думає лише про те, коли знову зможе повернутися до Києва. Напередодні Нового року Монастирська співала на сцені рідної Національної опери, виступала у Дніпрі, брала участь у різдвяних концертах. А 2024-й рік вона зустріне в Нью-Йорку, де знову буде сяяти на сцені Метрополітен. Раніше «ФАКТИ» писали про оперну співачку Олену Гребенюк, яка після вторгнення стала водієм: «Доставляла людей на роботу, а потім розвозила по домівках».
ВІДЕО ДНЯ
В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» Людмила Монастирська розповіла про тяжку депресію, стосунки з дітьми та новорічне бажання.
«Нині вже ніхто не просуває російських співаків»
— Слава Богу, у Києві стало спокійніше порівняно з минулою зимою, — сказала Людмила. — Дякую за це, звичайно, нашим військовим. За те, що ми отримали можливість планувати, репетирувати, давати спектаклі. Поменшало історій, коли нам доводиться зупиняти вистави і спускатися в бомбосховища від обстрілів. Зали наповнюються глядачами, мистецтво живе.
— Хоча у вас, напевно, було багато пропозицій залишитися працювати за кордоном.
РЕКЛАМА
– Як би там не було, для мене задоволення — мати можливість виконувати улюблені ролі тут, у Києві. Мої закордонні контракти завжди досить тривалі — місяць-два. Я так багато часу проводжу за кордоном, що використовую будь-яку нагоду повернутися додому. Тут моя родина, рідні, друзі. Мене завжди сюди тягне. Україна дає мені сили. Так було і до великої війни, і зараз.
— Навіть незважаючи на страх?
РЕКЛАМА
— Це був, скоріше, страх за близьких, які залишалися у Києві. Перші місяці повномасштабного вторгнення я провела у Варшаві. Тоді мені доводилося часто літати, а з Варшави це було набагато простіше зробити. Один за одним по всій Європі йшли концерти на підтримку України, і я брала участь у них.
У ролі принцеси ТурандотРЕКЛАМА
— Де ви зустріли повномасштабне вторгнення?
— У Неаполі. 23 лютого у мене була вистава. Мій контракт якраз закінчувався. 26 лютого я мала останню виставу, і поїхати могла тільки наступного дня. Звісно, все, що сталося 24 лютого, було для мене шоком. Зізнаюся, я на той час зовсім не замислювалася, що в цивілізованому світі можливе подібне варварство. Тоді ще була жива моя мама, вона якраз була у мене вдома, у Києві. Син був за кордоном, куди поїхав по роботі за два місяці до початку війни. До речі, він повернувся до України вже у квітні. Дочка на третій день вторгнення зуміла виїхати разом із тваринами зі столиці евакуаційним потягом. Пам'ятаю, я весь час була з нею на зв'язку. Це важко передати, що я тоді переживала. Їхній поїзд зупиняли, бо вели обстріл. Усіх виводили та просили ховатися. І уявіть, у цей час я стояла на сцені, і мені треба було співати. Слова просто вилітали з голови!
— Наскільки сильною тоді була підтримка нашої країни за кордоном?
– Однією з перших принципову позицію зайняла Метрополітен-опера, розірвавши контракти із ключовими діячами російської культури — Гергієвим, Нетребко, Абдразаковим. Незважаючи на те, що згодом їм довелося виплатити компенсації. Відомо, що Нетребко подала до суду та їй заплатили пристойну суму. Щодо не таких помітних театрів, то ситуація складається по-різному. Однак зараз уже ніхто не просуває російських співаків.
Людмила Монастирська на сцені Метрополітен-опера з українським прапором
«Я стояла закутана у прапор і думала, як не заплакати»
— У перші місяці великої війни ваша фотографія на сцені Метрополітен-опера з українським прапором розлетілася по всьому світу.
– Це був квітень 2022 року. Я співала партію Турандот замість Нетребко. Мене особисто запросив директор Метрополітен Пітер Гелб, що було дуже дивно, бо запрошення артистів зазвичай вирішуються через менеджера. Пам'ятаю, я була збентежена, кажу, що цю роль уже не виконую вісім років, а це величезний термін для творчості. Але Пітер заперечив: «Ти маєш її заспівати, ми запрошуємо тебе замість Анни. Це як політична акція». На початку, про те, що я вийду з прапором, не йшлося — для цього треба було просити дозволу у театру — такі правила. Але перед прем’єрою Пітер сам приніс мені прапор України. Він був величезний. Таким чином театр висловив підтримку Україні та свою позицію. Я стояла, закутана у прапор на сцені, а на балконах у цей час теж розгорнули прапори.
— Що ви відчували на той момент?
— Це було неймовірно зворушливо. Просто не передати словами. Думала, аби не заплакати, бо тоді потече грим. Я ледве стримувалась, як ніколи відчуваючи себе на той момент частиною нашої країни.
Читайте також: Литва позбавить громадянства знамениту балерину Лієпу через підтримку путіна
— Чи пам'ятаєте своє перше повернення до Києва після початку повномасштабного вторгнення?
— Я повернулася у листопаді 2022 року. Приїхала до Києва, коли гілки дерев уже були у льоду. Перші дні просто не могла надихатися містом. Ходила своїми улюбленими вулицями в центрі Києва біля Золотих Воріт. Я просто набиралася сили. Незважаючи на війну, тривоги, проблеми зі світлом. За кілька тижнів я поїхала до батьків на Черкащину. Там відключали світло з 16 до 18 вечора. Пам'ятаю, як ми з мамою сиділи з ліхтариками та читали книжки одна одній у слух.
— Що досі живить ваші сили?
— Знаєте, мене дуже підкосила смерть мами. Це стало великою трагедією для сім'ї. Навколо теж багато смертей… Я відновлююсь лише завдяки професії. Вона просто витягла мене з безнадії. Напевно, таке відчували багато людей творчих професій. У цьому сенсі мені пощастило і моя психіка залишилася стабільною.
— Голос реагував на внутрішній стан?
— Звісно, в організмі все пов'язано. Буває, коли нервуєш, перехоплює подих і стоїть грудка в горлі. Справлятися із цим складно, а співати просто неможливо. Але я намагаюся такого не допускати. Розумію, що, якщо знаходжусь у професії, маю працювати. Тим більше, від мене залежать інші люди — партнери, музиканти. Тому, виходячи на сцену, я просто вимикаюсь і транспортуюся в інший образ.
Читайте також: «Це була провокація»: Анатолій Солов’яненко про репертуар театрів під час війни
— Ви не були проти того, щоби син повертався в Україну?
— Андрій досить дорослий юнак, йому 25 років, і він ухвалює рішення сам. Дочка Ганна довгий час була в Румунії, потім Іспанії, зараз також у Києві. Звісно, я, як мати, казала синові, що повернення небезпечне. Але при цьому додавала: «Це твій вибір». Я завжди давала дітям свободу та підтримувала у всьому. Вони знають, що завжди можуть до мене звернутися по допомогу.
— Ідеальна мама…
— Не вважаю себе такою. Бували періоди, коли я працювала дуже інтенсивно і могла на рік бути вдома лише кілька тижнів. Нам не вистачало спілкування, але кар'єри інакше не зробиш. Тож у нашій родині були різні часи, але ми знайшли рішення. Головне — я поважаю їхній вибір.
— Де ви зустрінете Новий рік?
— У Нью Йорку. У Метрополітен вже 27 грудня маю репетицію «Набукко», на виставу повністю розкуплено квитки до лютого. А сам Новий рік зустріну з друзями, які вже давно мешкають у Нью-Йорку.
— Знаєте, що загадаєте під ялинкою?
— Звичайно, проситиму про мир, нашу перемогу, здоров'я для близьких. І щось особисте для себе…
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв'ю з екс-депутаткою держдуми рф і оперною дівою Марією Максаковою, яка розповіла про жінок путіна, промах Кабаєвої і головну берегиню пікантних таємниць диктатора.
