Життя Максима Калінчука десять років тому розділилось на «до» і «після». Саме тоді він отримав важку травму й опинився у кріслі колісному. Щоби знайти нові сенси і якось відволіктись від переживань, взявся малювати. Щоправда, митець тримає пензлик у зубах через те, що втратив рухливість не лише ніг, а й рук. Свої роботи Максим передає на благодійні аукціони й таким чином допомагає армії. За підтримки небайдужих вдалося зібрати майже мільйон гривень донатів. Це, зізнається митець, найкраща винагорода його праці.
«Допомагати — це те, що може і має робити кожен українець»
– Я з Житомира й мені 28 років. Навчався у місцевому коледжі на технолога й кухаря- кондитера, — розповів «ФАКТАМ» Максим Калінчук. — Останні півроку довчився дистанційно, так як отримав травму шийного хребця у січні 2015 року. Сталось це при падінні з батута. В результаті втратив можливість ходити й рухати руками.
ВІДЕО ДНЯ
Свої роботи Максим Калінчук передає на благодійні аукціони й таким чином допомагає армії
— Знаю, що після пережитого почали малювати. Розкажіть про це. Раніше не творили?
– До травми я не малював. На початку своєї реабілітації був в реабілітаційному центрі «Модричі». Там ще була база відпочинку, а з дітьми займалась аніматорка Світлана Забара. Якось вона запропонувала хлопцям, в яких працюють руки, помалювати, і я сказав їй: «Я теж хочу». Але вона не знала, що руки в мене не працюють, як і все тіло, але це не стало проблемою. Мені тоді, знаєте, було дуже смішно. Думав, зараз щось незрозуміле намалюю для розваги. Я просто наляпав на заґрунтоване біле полотно червону фарбу. Це була перша моя робота. Назвав її «Кров із носа». З того все й почалося. Поступово втягнувся. Почало виходити. Вдома допомагав друг і сусід Василь, який уміє малювати. Ще в мене є друг Максим, з яким ми також малюємо.
РЕКЛАМА
Читайте також: Поїхав рятувати маму, а опинився на лаві підсудних: у росії молодого волонтера з Харкова приговорили до 11 років ув’язнення
— Де черпаєте натхнення і скільки часу йде на одну картину?
— Що мене надихає, то перше, напевно, не сидіти «склавши руки». Людині потрібно чимось займатися, щоб не збожеволіти. Вночі не малюю, так як потрібна допомога когось, щоб тримати холст і змішувати фарбу. По часу роботи картини відрізняються, від 100 годин роботи йде на одну. Малювати досить складно, швидко втомлюється шия, але результат того вартий. Кожна робота є особливою для її замовників, бо їм важливо, щоб саме я намалював їм картину.
Роботи Максима КалінчукаРЕКЛАМА
— Як змінилось ваше життя після вторгнення окупантів у лютому 2022 року? Як виникла ідея допомагати армії своїм мистецтвом?
— Після повномасштабного вторгнення життя змінилося так, як і у всіх, змінились пріоритети, цінності. Ідея допомагати, мені здається, це те, що може і має робити кожен українець. Або допомагаєш, або воюєш, іншого не дано. Спочатку розіграв за донати першу свою картину. Потім намалював картину, яка стала обкладинкою журналу, і картина поїхала в Сполучені Штати Америки на аукціон. Гроші з нього пішли на допомогу сім’ям, які постраждали від війни та на підтримку ЗСУ. Долучаюсь до зборів, які відкривають друзі та знайомі, і так у сумі назбирався майже мільйон гривень. Також з моїми картинами можна придбати і футболки під замовлення. Частину виручених грошей передаю на ЗСУ, до речі, при замовленні діє знижка для військовослужбовців.
Читайте також: Джеккі обожнюють всі: на Вінниччині песик, який дивом вижив після отруєння, допомагає збирати донати на армію
— Робота над якою картиною стала для вас найважчою?
РЕКЛАМА
— Це портрет військового Михайла Яценка. Це друг нашої сімʼї. Він захищав нас від загарбників і пожертвував найдорожчим, що мав — власним життям. З початку повномасштабного вторгнення Михайло вступив до лав ЗСУ. Загинув на Херсонському напрямку 13 серпня 2022-го року. Я намалював його портрет, на жаль, посмертний, і подарував його мамі. Я хочу, щоб Михайла пам’ятали, згадували, якою ціною нам дається воля, щоб ви зрозуміли, наскільки дорого коштує наша свобода. Я завжди буду про Михайла всім розповідати та згадувати ті яскраві моменти, які залишились в пам’яті.
Портрет військового Михайла Яценка
— Наскільки важко себе реалізувати людині у кріслі колісному?
– Я не вважаю, що своїм волонтерством роблю щось неймовірне, роблю те, що мають робити всі. Наразі шукаю роботу. Маю досвід продажів товарів через Інстаграм, також працюю із редагуванням текстів та створенням пісень. Тому, якщо роботодавці зацікавлені, готовий до співпраці, адже для мене це шанс показати себе і забезпечити своє життя.
Для тих, хто хоче підтримати митця, ось його сторінка у соцмережі.
Раніше «ФАКТИ» публікували історію тренера з акробатики, який втратив ногу на фронті.
Фото надані героєм публікації
