Восьмирічний Рома Олексів вижив дивом. Коли в липні 2022 року рф вдарила ракетами по центру Вінниці, Рома знаходився в медичному центрі, який повністю згорів. Усі, хто був усередині, крім Роми, загинули. Серед загиблих пізніше ідентифікували й Ромину маму — 29-річну акордеоністку Галину Олексів.
Понад три місяці Рома, чиє тіло сильно обгоріло, перебував між життям і смертю: 31 операція під загальним наркозом, реанімація, інфекції, загроза сепсису. Але, всупереч не найоптимістичнішим прогнозам лікарів, Рома вижив. Потім була тривала реабілітація, яка продовжується досі. Майже рік Ромчик разом із татом, деканом Львівської музичної академії Ярославом Олексівим, перебував на лікуванні у Німеччині. У вересні цього року вони повернулися до України. Попри те, що реабілітація продовжується (це й фізіотерапія, й постійне носіння спеціальної маски для обличчя, й підготовка до майбутніх операцій), Рома не втомлюється дивувати своїми успіхами. Хлопчик уже повернувся не лише до навчання, а й до своїх хобі — танців та гри на баяні. Нещодавня участь Роми у танцювальному конкурсі у Львові не залишила байдужими нікого з присутніх.
Опіки у хлопчика були настільки глибокі, що подекуди досягали кісток. А кілька уламків від снаряда застрягли у Роми в черепі
Рома бачив, як загинула його мама. Через пів року після трагедії, вже бувши у змозі говорити, він розповів батькові, що вони з мамою прийшли до клініки раніше, ніж було призначено. У мить, коли стався ракетний удар, вони сиділи у холі клініки. Вибухів було кілька.
РЕКЛАМА
— Після першого Галя лягла на підлогу й сказала Ромі зробити те саме. Але син навіть не встиг збагнути, що відбувається, як стався другий вибух — і його відкинуло в інший бік, — розповідає «ФАКТАМ» батько Роми Ярослав Олексів. — Піднявши голову, Рома побачив, що довкола все горить. Він бачив маму, яку завалило камінням. Підійшов до неї, погладив їй волосся. Вона не реагувала… Тоді Рома зрозумів, що треба вибиратись. Рома йшов на світло, але постійно падав, бо каміння та уламки бетону, якими він йшов, були дуже гарячими. Він лежав на цьому розпеченому камінні, потім збирався із силами, підводився та йшов далі. Тому він так сильно й обгорів.
Коли Ромчик дістався до виходу, його підхопив випадковий перехожий, що прибіг на місце трагедії. Ярослав Олексів на той момент, дізнавшись про ракетний удар, марно намагався додзвонитися дружині. Ярослав був у Львові — саме там вони жили із дружиною та сином. До Вінниці Галина приїхала в гості до батьків. Наприкінці липня Галині Олексів мало виповнитися 30 років, і Ярослав планував ближче до цього дня теж приїхати до Вінниці. Але приїхати довелося набагато раніше, коли стало відомо, що Галина із Ромою були у самому епіцентрі трагедії.
Рома отримав черепно-мозкову травму, відкритий перелом плеча. Постраждали й внутрішні органи. У хлопчика обгоріли обличчя, спина, руки, ноги. Вінницькі лікарі, які стабілізували його стан, казали, що вирішальними будуть перші кілька діб. Рома їх пережив, після чого його перевезли до Львова. У Першому медичному об'єднанні Львова уточнили, що близько 45% тіла Роми покривають зовнішні опіки, ще 35% – внутрішні. Опіки були настільки глибокі, що подекуди досягали кісток. А кілька уламків від снаряда застрягли у Роми в черепі. Потім Рому перевезли до Німеччини — у Дрезден.
РЕКЛАМА
Рома отримав черепно-мозкову травму, відкритий перелом плеча. Постраждали й внутрішні органи. У хлопчика обгоріли обличчя, спина, руки, ноги
Читайте також: «Рома має не менше двох років носити на обличчі спецмаску»: хлопчик, який дивом вижив після обстрілу Вінниці, повертається з Німеччини до України
РЕКЛАМА
Цілодобово перебуваючи у палаті разом із сином, Ярослав робив усе можливе для того, щоб Рома швидше одужував.
— Я вмикав його улюблену класичну музику — ту, під яку Рома танцював раніше вальс. І бачив реакцію — син, не приходячи до тями, смикав ручкою та ніжкою, — згадує Ярослав. — Весь серпень у Роми була висока температура, причиною якої були інфекції. Через ці зараження його стан довго не вдавалося стабілізувати. Йому робили три операції на тиждень. Пересаджували шкіру. Намагалися її нарощувати, але вона не приживалася. Паралельно була медикаментозна терапія з антибіотиками, багато з яких не діяли. Доводилося міняти препарати, і ніхто не міг спрогнозувати, чи подіють нові… Це був довгий та складний шлях. І лише у вересні стан сина почав стабілізуватися. А у жовтні він почав вставати на ноги. Коли син отямився, йому здавалося, що це досі 14 липня, що цей день триває. Він запитав, чи приїхали «швидкі»…
РЕКЛАМА
Рома справжній боєць. Мужньо терпить біль, переносить усі операції, кожна з яких — під загальним наркозом. 27 операцій йому зробили ще до жовтня минулого року. Серед них — численні пересадки шкіри. Потім ще п'ять операцій уже цього року. У Роми сильно обгоріло сухожилля, й пальці не розгиналися. Наразі пальці вирівняли, поставили гіпс. На жаль, функціювати, як раніше, вони вже не будуть, але має стати набагато краще, ніж було останнім часом. До речі, Рома навіть до цієї операції пристосувався грати на баяні. І це не просто можливість відволіктися, а й у його випадку хороша терапія. Безперечно, лікарі-реабілітологи розминають йому пальці, але для відновлення цього недостатньо. А гра на баяні дуже добре допомагає.
Рома навіть взяв участь у музичному конкурсі
На обличчі Рома носить спеціальну маску. Її не можна знімати ні вдень, ні вночі. Вона стримує рубці — так вони не збільшуються й не грубішають. Від цього багато в чому залежить результат пластичних операцій, які нас ще чекають у майбутньому. Рома носить цю маску вже рік, і носитиме ще близько року. Це дуже непросто, але син розуміє, навіщо це, і робить усе так, як сказали лікарі.
На обличчі Рома носить спеціальну маску. Її не можна знімати ні вдень, ні вночі
«Хоча Рома не може підіймати одну стопу, він танцює, і це добре допомагає розробляти ногу»
Розповідаючи про те, чому вони із сином вирішили повернутися до України (адже не закінчилися ні лікування, ні війна), Ярослав каже, що вирішальним чинником було бажання Роми жити вдома.
— Рома ходив до німецької школи, але жив мрією повернутися до своєї, української, — каже Ярослав. — Не міг дочекатись зустрічі з однокласниками, які, коли ми повернулися, організували йому дуже теплий прийом. Я переживав, що син боятиметься повітряних тривог, але Рома реагує адекватно — спокійно спускається в укриття. Нам дві хвилини йти від школи, де є бомбосховище, і ми завжди у разі тривоги туди спускаємося.
Повернення до улюблених танців стало для сина терапією в усіх сенсах. Це й позитивні емоції, і реабілітація. І хоча Рома не може підіймати одну стопу, він танцює, і, як кажуть лікарі, це добре допомагає розробляти ногу. Це як із грою на баяні, яка допомагає у реабілітації руки. Рома щасливий займатися тим, що йому подобається. Танцювальні змагання, в яких він нещодавно взяв участь, дуже його надихнули.
Повернення до улюблених танців стало для хлопчика терапією в усіх сенсах
Паралельно ми продовжуємо курс фізіотерапії — Рома щодня їздить на процедури. І я намагаюся робити так, щоб у житті сина було ще щось. Вожу його на концерти (нещодавно здійснилася його мрія побачити наживо Дзідзьо та Олександра Пономарьова), намагаюся організовувати наші спільні поїздки Україною чи навіть за кордон. Після всього, що Рома пережив, мені хочеться подарувати йому якнайбільше позитивних емоцій.
Днями Рома з татом побували у Римі. У Ватикані Рома зміг побачити Папу Римського.
Рома побував у Ватикані й зустрівся з Папою Римським
— Ми часто їздимо до Дрездена з метою показатися лікарям, які весь цей час вели Рому, — каже Ярослав. — Адже лікування не закінчилося, й попереду у Роми ще багато операцій з пересадки шкіри. Реабілітація триватиме роками. Ми намагаємося не втрачати зв'язку з Німеччиною, хоча деякі моменти після нашого повернення в Україну очікувано ускладнилися. Це пов'язано з тим, що в Німеччині ми більше не маємо статусу тимчасового захисту, а відповідно, немає й права на лікування за страховкою. Але, ухвалюючи рішення виїхати, ми розуміли, що так буде, та були готові до цього. Залишатися в Німеччині означало будувати там нове життя, адже лікування сина на роки. А ми хочемо жити в Україні.
Рома з татом
Рома встигає ще й допомагати українській армії. Вони з татом активно беруть участь у зборах коштів на потреби ЗСУ, особисто зустрічаються з військовими.
— І ці зустрічі для Роми теж дуже важливі, — каже Ярослав. — Ми говоримо про війну, говоримо про те, що трапилося у Вінниці. Я розповів йому, що мама загинула, майже відразу після того, як Ромчик прийшов до тями. Фахівці порадили мені не приховувати те, про що він і так дізнається. Ми з Ромою проходимо через це разом. Нам дуже непросто. Але життя триває.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про загиблих у Вінниці 35-річну Вікторію Рекуту та її семирічного сина Максима.
Читайте також: «Я побачив дитячі кістки в машині, що згоріла»: про трагедію у Вінниці розповіли її свідки та родичі загиблих
