Вагітність у Людмили була надзвичайно складною. А за місяць до призначеного кесарева розтину несподівано почалась кровотеча.
– Я страшенно злякалась, — згадує жінка. — Але критичний стан виник не вперше. Зазвичай набирала номер 3033 (раджу запам’ятати його всім жінкам України, тому що по ньому безкоштовно консультують акушери й гінекологи) або намагалась додзвонитись до лікарів на їхні особисті номери. Цього разу я кричала в слухавку: «Врятуйте дитину! Я не чую малого!». Стан був критичний, бо кров не згорталась, і я втратила 2,5 літри. Зробили кесарів розтин, переливання крові, врятувавши і мене, і малого. Він важив 2 кілограми 700 грамів. Це було щастя — стати мамою молодшого синочка. Старшому 25 років, а середньому — 22. Зараз Остапчику вже п’ятий місяць. Він добре розвивається, і це варто всіх страждань.
ВІДЕО ДНЯ
«Остапчик добре розвивається, і це варто всіх страждань», – каже Людмила
Людмила з чоловіком давно мріяли про третю дитину. Двоє синів вже були підлітками, і для повного щастя сім’ї не вистачало дівчинки. На жаль, дві вагітності у жінки завмерли на пізніх строках.
— Тоді лікарі порадили нам заморозити ембріони, щоб потім можна було їх перевірити і виконати підсадку, — розповідає Людмила. — Ми так і зробили. Але це було 8 років тому. Весь цей час ембріони зберігались в харківській Клініці репродуктивної медицини імені академіка Грищенка.
РЕКЛАМА
— Ви так довго не наважувались знову завагітніти?
— Так сталося, що спочатку треба було відновитись після трагічних для мене вагітностей, а потім прийшла пандемія. Ми всі хворіли на ковід у тяжкій формі, мою маму врятувати не вдалося, а у мене виникли ускладнення — діагностували гнійний ендокардит (запалення внутрішньої оболонки серця). Згодом з’ясувалось, що через ковід пошкоджені три хребці. В столичному Інституті нейрохірургії їх видалили і замінили металевою конструкцією. Після операції я спитала у лікарів, коли зможу стати на лижі і коли мені можна буде вагітніти.
Читайте також: «Це співати колискову, стоячи на хиткому табуреті із зашморгом на шиї»: Леся Литвинова про те, як бути мамою в Україні 2024 року
РЕКЛАМА
— Такі питання здивували хірургів?
– Так. Про лижі сказали навіть не мріяти. А щодо вагітності, то через рік, якщо я скину зайву вагу (я важила майже 100 кілограмів) і не буде інших протипоказань, можна планувати дитину. Ці слова прозвучали для мене як музика! Тому, як тільки я відновилась після операції, почала займатися тренуваннями — орбітрек, басейн. Разом з ендокринологом ми розробили план схуднення. Цільова вага була 76 кілограмів. Мені ж вдалось навіть перевершити результат: я важила 74 кілограми. Після цього на початку 2023 року у Львові мені зробили підсадку ембріона. Я молилася, щоб Господь дав нам дитину. І вже не було важливо — буде хлопчик чи дівчинка. Вагітність сталася, я була така щаслива! Щоправда, з Харкова довелось переїхати в Київську область. Я стала на облік у Всеукраїнському центрі материнства й дитинства (колишній Інституті педіатрії, акушерства і гінекології), тому що тут надають допомогу вагітним з усієї України, у яких є серйозні проблеми зі здоров’ям. А у мене, як показав подальший розвиток подій, проблем було надзвичайно багато.
Мою вагітність «виношував» весь персонал центру. На зв’язку постійно були кардіолог Аліса Юріївна Лиманська та акушер-гінеколог Юлія Володимирівна Давидова. Це мої ангели-охоронці. Доводилось телефонувати їм у вихідні, іноді вночі. І вони миттєво приймали рішення, залучали інших фахівців. Не знаю, чи були у них пацієнти більш непередбачувані, ніж я: не раз я опинялась на грані — між життям і смертю. А це значить, що був ризик і для життя синочка.
— Що ж відбувалося?
РЕКЛАМА
— На 20-му тижні вагітності у мене почали боліти ноги. В Національному інституті серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова під час УЗД лікар сказав: «Тромби!» Виник тромбоз глибоких вен, тромби утворились також в легенях. Рівень маркерів згортання крові перевищував норму в 15 (!) разів. Мене врятували тільки тому, що лікування було призначене вчасно. Але подібна ситуація виникала двічі. Організм неначе випробував і мене, і лікарів. Чи справитесь? Разом ми подолали всі труднощі.
«Заради сина я знову пройшла б будь-які випробування», — каже Людмила
— Ви годуєте Остапчика грудним молоком?
— Вже ні. З Харкова ми переїхали в Київську область: вважали, що тут безпечніше. Але коли Стоянку сильно обстріляли, у мене пропало молоко. Перегоріло. Війна…
Професор Юлія Давидова: «Ми звикли завжди постійно бути на зв’язку. Така робота»
Мені не раз доводилось писати про жінок, у яких практично не було шансів стати мамою, але вони не полишали надії. І тоді лікарі Юлія Давидова, Аліса Лиманська та інші робили неможливе можливим — зберігали вагітність, «дорощували» дитину, бо природа вимагає від жінки продовжити рід. Навіть коли серйозна хвороба стає на заваді.
— Про які захворювання йдеться? — питаю завідувачку відділенням Всеукраїнського центру материнства і дитинства Національної академії медичних наук України, професорку Юлію Давидову.
– Перш за все — про серцево-судинні, діабет, патології нирок. Аліса Юріївна Лиманська як кардіолог і терапевт супроводжує таких жінок протягом усього періоду вагітності. Моє завдання також відстежувати стан жінки, а потім пускати в роди або оперувати. В Національному інституті серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова створено відділення для наших пацієнток, сформовано спеціальні бригади фахівців. До речі, Людмилу спочатку лікували від тромбозу, а потім виконували кесарів розтин саме там. Ми зазвичай робимо його під наглядом кардіохірургів, забираємо дитину, а вони, за необхідності, потім проводять мамі операцію на серці або судинах.
Завідувачка відділенням Всеукраїнського центру материнства та дитинства НАМНУ, професорка Юлія Давидова
— Тобто жінки вагітніють, незважаючи на серйозні проблеми з серцем. Це ж ризиковано…
— Так. Дуже. Постраждати може і мати, і дитина. Але ми не маємо права радити перервати вагітність. Тим більше на пізніх строках. Тож намагаємось рятувати всіх. Ми звикли, що повинні постійно, вдень і вночі, бути на зв’язку. Така робота… Особливо це відчутно під час війни. Жінки з прифронтових областей мають безліч питань, потребують консультацій, порад. Не всюди там є лікарі. А з віддаленого села добратися в райцентр буває складно. На початку війни взагалі була порушена вся логістика. Але ж люди не перестали хворіти, вагітніти.
— Тоді й виникла ідея гарячої лінії?
– Так. Підтримав її UNFPA, Фонд народонаселення ООН у галузі народонаселення в Україні. У вересні 2022 року запрацював телефон Національної гарячої лінії 3033 мета якої — підтримка жіночого здоров’я. Йдеться не тільки про жінок репродуктивного віку, але й про старших людей. Адже період клімаксу буває дуже непростим. Допомоги потребували і літні люди, яким за 70 і за 80 років. Ми поширили інформацію про гарячу лінію. Відгукнулись колеги з областей, які були готові надавати допомогу безкоштовно. Пішли дзвінки. Допомагали ми жінкам онлайн, зберігаючи анонімність та конфіденційність. Іноді, завдяки особистим контактам, доводилось знаходити транспорт, щоб можна було пацієнтку госпіталізувати, обстежити. Спочатку була потрібна саме така допомога. Потім, завдяки роботі фонду, були сформовані мобільні гінекологічні бригади (зараз їх в Україні 28), до складу яких входять не лише гінекологи, а й спеціалісти УЗД та медсестри. Бригади оснащені діагностичним обладнанням, мають апарати УЗД, кольпоскопи, електрокардіографи, у них є експрес-тести, витратні матеріали. За час своєї роботи бригади надали допомогу понад 198-ми тисячам пацієнтів.
Також при багатопрофільних лікарнях створено гінекологічні кабінети безбар’єрного доступу. Тут жінки можуть анонімно отримати медичні послуги. Працюють 154 інклюзивні гінекологічні кабінети, в яких допомога надається жінкам з інвалідністю або тим, хто постраждав від гендерно зумовленого насильства. Про роботу таких кабінетів теж можна дізнатись за номером гарячої лінії 3033.
Читайте також: У мозку виявили величезний тромб: відома актриса опинилася на межі смерті під час четвертої вагітності
— Телефон гарячої лінії завжди з вами?
— Ми «ділимо» його з Алісою Юріївною: на дзвінок відповідає той, хто може в цей момент.
— Цілодобово?
– Ні. В робочі дні з 9.00 до 18.00. А от на особистий телефон дзвінки дійсно йдуть цілодобово.
— З якими питаннями частіше звертаються на гарячу лінію? — запитую у лікаря вищої категорії, доцента Аліси Лиманської.
– Питання бувають дуже різні. Причому телефонують і жінки, і чоловіки. Наприклад, питають про те, що терміново зробити після незахищених статевих стосунків. Або просять порадити методи контрацепції.
Анонімно консультуємо жінок з приводу домашнього насильства, радимо, куди звертатись по допомогу.
Аліса Лиманська як кардіолог та терапевт супроводжує таких жінок протягом усього періоду вагітності
— Чи були питання стосовно збереження біологічних матеріалів тих, хто воює?
– Так. Порівняно недавно держава почала оплачувати збереження таких матеріалів, якщо людина іде у військо. Є фірми, які мають відповідні ліцензії. Ми можемо порадити, як і де це можна зробити.
Багато питань виникає з приводу вагітності: що є нормою, а що має викликати занепокоєння. Такі дзвінки надходили і з прифронтових областей, і з-за кордону. Нам доволі часто телефонують колеги, сімейні лікарі, питають, на що звертати увагу, спостерігаючи вагітну, куди направляти, якщо з’явились тривожні симптоми. Саме тому ми започаткували ще один проект — організовуємо вебінари для сімейних лікарів, акцентуючи увагу на підвищенні їхньої обізнаності щодо жіночого репродуктивного здоров’я, акушерських станів. Вебінари проводяться щомісяця, на них реєструється понад дві тисячі лікарів, а переглядають близько п’яти тисяч. Відгуки дуже позитивні, тому що теми обговорюємо важливі.
До Всеукраїнського центру материнства й дитинства зазвичай звертаються жінки, маючи дуже серйозні проблемами зі здоров’ям. Кожен випадок унікальний. Але чи буде безпечною вагітність, чи закінчиться вона появою здорової дитини, залежить від лікарів — професійних, відданих, чуйних. Людмила вважає, що їй пощастило зустріти таких. І, незважаючи на всі проблеми, світиться від щастя. «Заради сина я б знову пройшла будь-які випробування», — каже жінка.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що київські хірурги врятували дівчинку з Молдови. Це друга дитина у світі, якій робили операцію на відкритому серці у перші хвилини життя.
