-
Руслан Кисляк
кореспондент
економіки. Фото: facebook.com/tymofii.brik” width=”850″ height=”550″ />
Тимофій Брік, соціолог, ректор Київської школи економіки. Фото: facebook.com/tymofii.brik
Відомий український соціолог, ректор Київської школи економіки Тимофій Брік в інтерв'ю для Delo.ua розповів, як виглядають життєві сценарії підлітків в Україні, а також тих з них, хто виїхав за кордон; який стан освіти та науки в Україні, що з ними не так і що ми робимо неправильно останні 30 років; наскільки складним є процес створення якісної освіти, яка користується попитом реального сектору економіки. Він також порекомендував книги, які варто прочитати кожному українцю.
Інтерв'ю відбулося в кулуарах 9-ї щорічної дослідницької конференції центральних банків України та Польщі .
Про освіту в Україні та перспективи українців
Якими ж можливі життєві сценарії сучасних українських підлітків, які незабаром вступатимуть до вищих навчальних закладів: для тих, хто залишається в Україні, і для тих, хто зараз перебуває за кордоном?
— Ми маємо справу з унікальним поколінням — підлітками, які ростуть у часи турбулентності, але також і з новими можливостями. Для тих, хто залишився в Україні, один із сценаріїв — шукати якісну освіту тут, орієнтуватися на онлайн-формати, зосереджуватися на гнучких навичках і, водночас, бути включеним до національного проекту відбудови.
Наші дослідження показують, що лише чверть підлітків хочуть поїхати за кордон. Інші хочуть розвиватися в ІТ, медицині, торгівлі. Невелика кількість, лише третина з них, знає, яку професію обрати. В інших країнах дослідження показують, що цей показник у середньому становить 60%. Це означає, що підлітки погано уявляють своє професійне майбутнє, але готові ризикувати. З таким поколінням важко працювати, бо вони відкриті до змін і ризиків, але не знають точно, чого хочуть.
Для тих, хто перебуває за кордоном, є можливість отримати іноземну освіту, але виникає дилема: залишитися чи повернутися? І тут держава має створити стимули для повернення: зокрема, через прозорий ринок праці, освітні програми, підтримку молодих спеціалістів.
Який нинішній стан системи освіти в Україні, і зокрема вищої освіти? Що з нею не так? Що ми робили неправильно протягом останніх 30 років?
— Проблем багато, але я хотів би поговорити про одну, про яку ми рідко говоримо, а саме про культуру. Ми звикли говорити, що немає грошей, людей, політичної волі. Але я бачу, що зараз багато людей в університетах приймають неправильні рішення або поводяться так, що люди не хочуть бути в університетах. Наприклад, домагання та сексуальні домагання. Або неможливість працювати з іноземними грантами. Або плагіат.
Це ситуація, коли люди приймають погані рішення, виходячи зі свого світогляду, упереджень та моделей поведінки, які вже не є сучасними. Там, де інша культура (Український католицький університет, Могилянка, Київська школа економіки, Американський університет у Києві, а також університети Альянсу українських університетів), інший якісний результат з точки зору взаємодії між студентами та викладачами, науковцями. Я думаю, що боротьба за культуру якості зараз дуже важлива.
У яких напрямках має розвиватися сучасна освіта в Україні?
— Я б виділив три напрямки:
- Робота над сучасною міжнародною культурою (академічна доброчесність, меритократія, підзвітність).
- Тісний зв'язок з ринком праці, дуже сильна прив'язаність до практики (необхідно готувати інженерів для потреб реконструкції, юристів та економістів для євроінтеграції, лікарів та психологів для реабілітації).
- Інновації. Україна не може стати сильною, якщо не матиме власних оригінальних ідей та технологій. Тобто, освіта має бути пов'язана з наукою.
Наскільки складним є процес створення якісної освіти, яка користується попитом у реальному секторі економіки?
— Це справді складно. Я говорив про культуру, бо це те, що мене дуже турбує, і я намагаюся говорити про це з іншими. Але є також питання грошей та бізнес-моделі. Хто і як може оплатити якісну освіту? Як ми можемо забезпечити талановитим фахівцям високі зарплати, роботу в сучасних кампусах, а студентам — усе необхідне для розвитку?
Якщо під час війни бюджет обмежений, то держава починає говорити про укрупнення університетів. Але університети чинять опір. Тобто сама громада забезпечує інерцію проти змін. Якщо ж мова йде про гроші донорів, меценатів, грантів, то виникає питання: чи всі університети здатні працювати з такими грошима (чи здатні вони їх отримувати та використовувати, чи є якісна підзвітність, наглядові ради)?
І водночас, підтримувати баланс, щоб готувати як спеціалістів для ринку праці (прикладний аспект), так і науковців-інноваторів (науковий аспект). Це все дуже складно, і мало хто зможе виграти ці перегони з європейськими університетами, коли Україна інтегрується до ЄС.
Ви очолюєте KSE. Чим він відрізняється від інших університетів в Україні?
— По-перше, це не просто університет. Це ще й великий благодійний фонд, великий дослідницький інститут, бізнес-школа та університет. Ці окремі напрямки мають якось бути узгоджені між собою, тому ними керує президент, а він підзвітний наглядовій раді. У нас є юридичні особи в США та Україні, тобто ми підзвітні та проходимо аудит у двох країнах. Все це гарантія якості.
Університет може отримувати фінансову підтримку від фонду, але за ці гроші вони гарантують, що наймуть висококваліфікованих міжнародних професорів та навчатимуть талановитих дітей. Університет також дуже динамічний та гнучкий, він постійно експериментує. Це особлива культура, де відчуваєш, що справді можеш побудувати щось круте з нуля. Більшість топ-менеджерів (ректор, директори фонду та інституту) починали як молодші аналітики та асистенти, які побудували свою кар'єру за 5-8 років. Студенти тут можуть брати участь у відборі викладачів та організовувати поїздку KSE до Давосу. Більшість менеджерів не мають офісів, сесії планування проводяться англійською мовою, а всі співробітники – дуже креативні та сучасні люди.
На жаль, зараз в Україні мало університетів з такою атмосферою. І ми єдиний університет, який придбав гольф-клуб для кампусу, щоб повернути це місце громаді.
На розвитку яких освітніх напрямків ви зосереджуєтеся і чому?
— Раніше ми зосереджувалися на економіці. Зараз ми кажемо: «Київська школа всього». Тобто ми йдемо в будь-який напрямок, який зараз потрібен Україні для безпеки та розвитку (психологія — для лікування травм, право — для боротьби за справедливість та європейську інтеграцію, інженерія — для інновацій та безпеки, математика — для фундаментальної науки, містобудування — для відбудови міст). Все це дуже потрібно під час і після війни.
А як щодо науки в Україні? Наскільки важко бути науковцем в Україні?
— На жаль, наука в Україні дуже недофінансована. Сучасна наука у світі не займається навіть одним університетом чи однією країною. Це величезні альянси та консорціуми. Один університет в Україні не може конкурувати з консорціумом університетів ЄС.
Нам потрібно розуміти, що ми маємо масштабуватися та об’єднуватися. Тому нам потрібно працювати у великих командах, об’єднувати ресурси. Зараз в Україні відбувається багато позитивних змін (створено Національний фонд наукових досліджень, ведуться розмови про спеціальний податковий режим для нових наукових парків, таких як Diya.City). Але загалом це складний шлях. Хоча є впевненість, що наші військові технології будуть дуже важливими для світу.
Які книги ви б порадили прочитати кожному українцю?
— Українцям було б корисно почитати легкі, але вдумливі книги про себе: «Брама Європи» Сергія Плохія або «Схід українського сонця» Катерини Зарембо. Варто також прочитати книгу про економічне зростання, інституції та культуру «Вузький коридор» нобелівських лауреатів Дарона Аджемоглу та Джеймса Робінсона. І раджу вам прочитати будь-які книги, видані видавництвом «Віхола». Ви можете буквально вибрати будь-яку книгу навмання.
Читайте також розлоге інтерв'ю Тимофія Бріка для Delo.ua про те, як повертати біженців до України.
