З редакцією Білновини своєю життєвою історією поділилася жінка, чоловік якої не хоче робити ремонт у будинку.
Жити в нашому домі це як балансувати на межі терпіння. Дах тече, кухні до ладу немає, а ванна кімната виглядає так, ніби ремонт у ній не робили з часів побудови.
Але якщо ви зайдете в гараж мого чоловіка, то потрапите в інший світ: там все блищить, інструменти розкладені по поличках, а його дорогоцінний мотоцикл сяє, ніби щойно із заводу. Іноді мені здається, що ми з ним живемо у різних реальностях.
Все почалося, коли ми купили цей будинок. Він був старим, але дешевим, і ми з чоловіком вирішили, що зможемо впорядкувати його. Я мріяла про затишну кухню, де готуватиму вечері, про спальню з великими вікнами і про ванну, де можна розслабитися після довгого дня.
Чоловік підтримував мої ідеї, але його очі спалахували, коли він говорив про гараж.
“Там буде моя майстерня, – говорив він. – Місце, де я зможу творити”.
Я посміхалася, думаючи, що це просто його хобі, і що ми разом працюватимемо над будинком. Але реальність виявилася іншою.
Першою проблемою став дах. Після першого ж сильного дощу вода почала капати у вітальні. Ми поставили цебро, потім друге. Чоловік обіцяв, що скоро все відремонтує, але щоразу була причина відкласти: то погода невідповідна, то потрібні інші матеріали, то він надто втомився після роботи.
Натомість у гаражі він проводив усі вихідні. Там з'явився новий верстат, полиці для інструментів, навіть спеціальне освітлення, щоб “працювати було зручніше”.
Я ж готувала їжу на старій плитці у кутку, який ми тимчасово називали кухнею. Раковини не було, посуд я мила у ванній, а продукти зберігала у переносному холодильнику.
Я намагалася не злитися. Адже чоловік справді намагався, коли справа стосувалася його проектів. Він годинами порався з мотоциклом, полірував його, регулював якісь деталі, про які я навіть не чула.
Гараж став його гордістю. Він навіть запросив друзів, щоб показати, як усе влаштовано. Вони захоплювалися, плескали його по плечу, а я стояла осторонь і думала про те, що в будинку знову потекла стеля, і ніхто, крім мене, цього ніби не помічає.
Якось я не витримала. Ми сиділи за вечерею — якщо можна назвати їжу на пластиковому столі в кімнаті без шпалер. Я сказала, що втомилася жити у недобудованому будинку, що хочу нормальну кухню, де не доведеться бігати з тарілками через весь коридор.
Чоловік здивовано подивився на мене, ніби я вимагала чогось неможливого.
“Я ж працюю над цим, – сказав він. – Але гараж – це мій простір, там я відпочиваю”.
Я не знала, що відповісти. Його відпочинок був важливішим, ніж мій комфорт? Чи він просто не бачив, як мені тяжко?
З цієї розмови минуло кілька місяців, але мало що змінилося. Дах все ще тече, хоча чоловік іноді залазить на горище і щось там підклеює. Кухня так і залишилася мрією: ми купили пару шафок, але без стільниці та нормальної плити це все одно не те.
Натомість у гаражі тепер є навіть музична система, щоб “працювати було веселіше”. Іноді я заходжу туди і дивлюся на цю ідеальну чистоту, на інструменти, збудовані за розміром, і мені стає прикро. Чому він може створити такий порядок там, але не в нашому домі?
Я не хочу, щоб це звучало так, ніби не люблю чоловіка. Він чудова людина: добра, працьовита, завжди готова допомогти друзям. Але його одержимість гаражем та мотоциклом ніби відбирає у нас шанс зробити будинок таким, яким ми його мріяли бачити.
Я намагалася натякати, пропонувати скласти план ремонту, навіть сама почала фарбувати стіни у вітальні. Але він завжди знаходить відмовки: то грошей не вистачає, то часу, то давай спочатку дороблю одну річ у гаражі. І я знову чекаю.
Іноді я думаю, що, може, я дуже багато чого хочу. Може, мені варто змиритися з тим, що будинок дороблятиме роками, а гараж завжди буде у пріоритеті. Але потім я бачу, як капає вода у відро, або спотикаюся об коробки з посудом, який нема де зберігати, і розумію, що так продовжуватися не може. Я хочу жити в будинку, а не у вічному будівництві. Хочу, щоб чоловік бачив, наскільки це важливо для мене.
Нещодавно я запропонувала компроміс: виділити вихідні, коли ми разом займемося будинком. Він погодився, але я бачила, що його думки вже у гаражі.
Того дня ми поклеїли шпалери в одній кімнаті, і я була така рада, що мало не розплакалася. Але ввечері він пішов “перевірити мотоцикл”, і я знову відчула себе самотньою у цьому недобудованому будинку.
Я не знаю як знайти баланс. Не хочу відбирати у чоловіка його хобі, його простір, де почувається щасливим. Але я втомилася жити у будинку, де все розвалюється, доки гараж виглядає як музей.
Іноді я мрію, щоб він подивився на наш будинок так само, як на свій мотоцикл, — з бажанням зробити його ідеальним. Може, тоді ми почнемо жити так, як мріяли, коли купували цей будинок.
Читайте також
- Жінка пішла від чоловіка заради свободи, а тепер сумує за сім'єю на самоті
- Гучні обіцянки матері ставлять дочку в незручне становище перед свекрухою
