Збірна України повернулась з німецького Дюссельдорфу, де в цьому році проходили «Ігри нескорених» — міжнародні спортивні змагання військовослужбовців і ветеранів, які зазнали травм під час бойових дій. Міжнародні мультидисциплінарні змагання проводяться в різних країнах з 2014 року за ініціативи британського принца Гаррі. Нагадаємо, торік українець Родіон Сітдіков став чемпіоном «Ігор нескорених» у Гаазі.
Українська команда у Дюссельдорфі складалася з 25 ветеранів. Спортсмени завоювали 34 медалі: 12 золотих, 14 срібних та вісім бронзових. Серед учасників був і військовослужбовець ЗСУ 27-річний Олександр «Терен» Будько, який втратив обидві ноги. Захисник став бронзовим призером на дистанції 50 метрів вільним стилем, виступив у паверліфтингу, де ввійшов до топ-5, також був частиною української команди в баскетболі на візках та об’єднаної збірної по регбі.
Історія Олександра «Терена», як і інших учасників української збірної, стала частиною великого проєкту «Нескорені», який телеканал СТБ розпочав на своїх сторінках у соціальній мережі. Як і масштабна фотовиставка «Нескорені можуть все» на території столичного залізничного вокзалу.
Фото Олександра на виставці «Нескорені можуть все»
До початку повномасштабного вторгнення Олександр працював баристою у столиці України. А вже вранці 24 лютого 2022 року шукав можливості потрапити на фронт. За пів року він став командиром взводу 49-го окремого стрілецького батальйону «Карпатська Січ» з позивним «Терен». Під час контрнаступу на Харківщині в День Незалежності України був тяжко поранений, через що втратив обидві ноги.
Після дев’яти операцій вже через три місяці після лікування Сашко став на протези. Каже, що біль нікуди не йде, просто до нього звикаєш…
В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Олександр «Терен» розповів про зустріч з принцем Гаррі, свій найдраматичнішій день та заняття мистецтвом.
«Для мене, що принц Гаррі, що Михайло з 50-ої механізованої бригади…»
— Олександре, вітаю з поверненням до України і нагородами! Чи все вдалося на змаганнях, як ви про це мріяли?
– Дякую за вітання. Особисто для мене вдалося навіть більше, ніж я очікував. Єдине, що я не дуже задоволений своїм показником в змаганнях з плавання. Сподіваюсь, що в подальшому мені вдасться зробити все, як треба. До речі, плаванням я почав займатися лише з середини липня, а ось паверліфтингом — майже все життя.
— Міжнародними змаганнями опікується принц Гаррі. Які враження від зустрічі з ним?
— Знаєте, я по життю не створюю собі кумирів. Для мене, що принц Гаррі, що Михайло з 50-ої механізованої бригади — поважні люди. Принц, дійсно, часто підходив до нашої команди — відомо, що він прихильник України, людина, яка багато допомагає нашій країні. Він часто відвідував наші матчі, індивідуальні змагання, робив фото з нами. Розмовляли на загальні теми — хто воює, хто ветеран. Декілька разів я бачив його з Меган, але в основному принц Гаррі був сам.
Принц Гаррі з українською командою
— Як сприймали на «Іграх нескорених» українську команду?
— Взагалі всі змагання — дуже яскрава подія. Це не тільки про спорт, а і для того, щоб знаходити нових друзів, спілкуватись. Цього року брала участь 21 країна світу і всі підтримували Україну — від учасників, до високопосадовців, які були на заходах. Казали, що підтримка буде продовжуватись, поки це необхідно. Звертаючись до спортсменів канцлер Німеччини Олаф Шольц казав, що росія чине злочин проти України, що саме вона країна-агресор.
— Коли ви вирішили, що хочете стати членом української команди нескорених?
— Я давно знав, що восени будуть відбуватися «Ігри». Спочатку готувався до національного відбору, не був націлений на збірну. Для мене першочергово було просто показати результат на відборі. А виявилось, що я попав до збірної. Влітку почались тренувальні збори — одні, другі. А треті вже пройшли в Хорватії, щоб ми акліматизувалися і не були втомленими з дороги перед началом змагань.
«Біль був такої сили, що я не міг стримати крик»
— За цей рік у вашому житті стільки всього трапилось, що не кожна людина може пережити навіть за все життя. Який період став найскладнішим?
— Не можу сказати, що у мене був якийсь особливо складний період за цей рік. Просто кожний був іншим і, навіть, по-своєму цікавим. Складнощі тільки загартовували мене, додавали знань і навичок. Мені навіть було приємно, що ці складнощі існують і я можу з ними справлятися.