Топові теми останніх днів — заява від 14 липня президента США Дональда Трампа про ультиматум кремлю і відновлення нам військової допомоги, навколо якої точиться багато дискусій (з позитивного — Америка не вийшла з гри й підтвердила, що російські плани щодо України не будуть реалізовані), і призначення нового Кабінету міністрів.
В інтерв'ю з відомим журналістом, блогером і волонтером Романом Цимбалюком ми торкнулися не лише цих новин.
«Для американців не настільки принципово, де все-таки буде де-факто проходити кордон України й росії»
— Романе, Трамп нарешті змінив свою риторику щодо кремлівського фюрера: «Я думав, що він людина слова, а він гарно говорить, але потім увечері всіх бомбить». Напередодні екстреної заяви очільника Білого дому сенатор-республіканець Ліндсі Грем роз’яснив: «Путін дуже розлютив Трампа. Його заява буде дуже гострою». Однак дива не сталося. Якщо коротко, Трамп встановив путіну новий дедлайн: «Ми запровадимо дуже суворі тарифи, якщо протягом 50 днів не буде укладена мирна угода».
ВІДЕО ДНЯ
Колишній посол України в США Валерій Чалий прокоментував цю заяву так: «У Трампа був у розпорядженні набір швидких і дієвих заходів — максимально швидке введення вторинних санкцій; направлення Україні російських заморожених активів; введення негайно нового пакета персональних санкцій; рішуча заява, що США більше не посередники, а стають на бік України. Однак росіяни отримали ще майже два місяці, як і випрошував путін, на захоплення більше територій України. Фінансування війни також продовжиться, зупиняючих санкцій не буде як мінімум ще 50 днів, а це значить фактично кілька місяців, навіть якщо вони будуть Конгресом введені й підписані президентом, що малоймовірно».
Ваш коментар щодо ультиматуму Трампа? Як думаєте, чим відповідатиме путін, який поки що мовчить?
РЕКЛАМА
— Чим відповідатиме путін? У росіян є єдиний варіант — отримати більше підтримки з боку Китайської Народної Республіки. Вочевидь, вони цим і займаються. Мені здається, що ця російська борзота базується на тому, що китайці їм щось пообіцяли.
Що стосується так званого ультиматуму. У нас хто що хоче, той те й бачить. Дехто якийсь сум — «ще два місяці нас будуть вбивати». Однак хочеться їх запитати: а хто вам сказав, що навіть найжорсткіші санкції з боку Сполучених Штатів зупинять цю війну? Хто сказав, що в американців є ця чарівна кнопка, на яку можна натиснути, — і війна закінчиться? Може, немає цієї кнопки?
Американці, безумовно, потужні геополітичні гравці. Однак їх не цікавить, що там відбувається у Бахмуті й чи взагалі цей Бахмут буде. Це для нас боляче, а для них ні. І це теж треба розуміти.
От ми почули «50 днів — і ми вводимо вторинні санкції на російські товари» (бажано, щоб це стосувалося нафти, газу, лісу, мінеральних добрів, алюмінію й каучуку — навіть цих позицій буде достатньо), але взагалі-то цей крок передбачає, якщо головний покупець Китай, світову війну, принаймні для початку торгову. Американці не хочуть розв’язувати цю торгову війну, що цілком логічно. Тому використовують засоби дипломатії для того, щоб усіх, в першу чергу росіян, якось заспокоїти. Навряд чи все буде ідеально. Якби були хоча б мінімальні шанси на ідеальне завершення війни, вона б, мабуть, вже дійшла до фіналу. Але ж ми бачимо зараз, що кінця-краю немає.
РЕКЛАМА
А тепер головне. От всі чогось вважають (це взагалі така психологія людини, не тільки нащадків великих укрів), що Трамп знову дав задню. Однак почекайте, панове. Чому те, що ухвалене рішення постачати Україні американську зброю, ми сприймаємо як норму? Під час найгарячішої фази війни такої інтенсивності, як наша, вирішальний чинник — це зброя. Зрозуміло, що далеко не всі подробиці є в публічному просторі, але важлива сама політична позиція Білого дому — «ми забезпечимо Україні гігантський потік озброєння». І це сигнал і росіянам, і нам, що ми в будь-якому разі не залишаємося одні.
Читайте також: «Нам треба чітко сказати, що Україна не буде робити те, чого хочуть фюрер або Трамп», — Роман Безсмертний
— Трамп дійсно позбувся ілюзій щодо путіна й усвідомив, що його амбіції та апетити виходять за межі Криму та чотирьох східних регіонів України, про що Київ та наші європейські союзники неодноразово публічно заявляли?
— А хто сказав, що в нього ці ілюзії були? Він же президент Сполучених Штатів, а не України. В цьому факті є свої переваги й свої недоліки. В його політиці — увага! — так само, як і в політиці Джозефа Байдена, слова були різні, а мета одна — збереження української держави. При цьому для американців не настільки принципово, де все-таки буде де-факто проходити кордон України й росії.
Якщо проаналізувати дії попередньої й сьогоднішньої адміністрації США, то суттєва різниця в тому, що при Байдені вони казали «перемога, перемога, перемога», а зброю не давали, а Трамп прийшов з іншим підходом — «щоб мінімізувати втрати людей, руйнування й т.д., давайте просто заморозимо війну, все одно до цього йде». І насправді до цього йде. Тому його політика спрямована саме на заморожування ситуації. Це далеко не всім приємно, оскільки дуже багато українських територій залишаться в окупації. І ми на найближчих виборах будемо запитувати: «Як же так сталося, що росіяни вийшли з Криму і захопили багато чого?» В тому числі, до речі, Маріуполь був втрачений через це. І не тільки це місто. Ми все це розуміємо.
РЕКЛАМА
Роман Цимбалюк: «При Байдені казали «перемога, перемога, перемога», а зброю не давали, а Трамп прийшов з іншим підходом – “щоб мінімізувати втрати людей, руйнування й т.д., давайте просто заморозимо війну, все одно до цього йде»
— Трамп образився, тому що пропонував путіну різні плюшки, аж до визнання статусу Криму, але той відмовився. Які перспективи у проєкту «стоп, Владімір», як назвав процес заморозки війни Марк Фейгін? Ви впевнені, що він буде реалізований. Правильно?
— Абсолютно. Західний світ протягом багатьох років працює над тим, щоб зупинити росію. Ми дуже часто обурюємося з цього приводу, ображаємося на них, бо вважаємо, що треба було вже 25 лютого 2022 року бомбити росіян ракетами Tomahawk. Я, до речі, теж думаю, що треба було. Але факт залишається фактом — західна політика спрямована на те, щоб якось угомонити (гарне слово) й заспокоїти рашу. І вони діють саме в цьому напрямку. Давайте не будемо концентруватися на прізвищах, а просто згадаємо лише один момент. Скільки в європейських державах за ці три роки змінилося прем'єрів та президентів? Дуже багато. Але глобальна політика західного світу, а Україна — це Захід, не змінилася.
Читайте також: «У Трампа зараз немає нічого, що б запропонувати путіну, а у путіна — Трампу», — політолог Олег Саакян
— Ви багато років працювали власним кореспондентом агентства УНІАН в москві, дуже глибоко знаєте ситуацію в росії. Зрозуміло, що путін не здаватиме назад, — немає таких санкцій, які б його зупинили. Фюрер піде до кінця. Він та його оточення не будуть гірше їсти й пити. А як там їстиме і питиме народ, це проблеми народу. Є свіжа статистика. У поточному році росія витратить на війну близько 20 трильйонів рублів. Це 140 тисяч з кожного росіянина, включаючи немовлят.
Керівник російського Центробанку Набіулліна прогнозує, що на росію чекає серйозна і руйнівна криза, якщо СВО не закінчиться незабаром. Навіть, прости Господи, матвієнко висловилася, що «потрібна найжорстокіша економія й ефективність кожного рубля». Що відбувається в росії? Як там живуть пересічні громадяни?
— Як це не дивно, вони живуть так само, як і ми, — хто добре, хто не дуже. Єдина різниця, що їх бомблять значно менше.
Однак в російській державі все більше і більше кризових явищ, ризиків неплатежів, зупинок виробництва і як результат затримок зарплатні, падіння попиту на провідні російські продукти — метали, вугілля, зерно, в тому числі крадене українське. Це все зрозуміло. Але робота в російських великих містах є. Відповідно той, хто хоче працювати, роботу собі знайде. Тобто росіяни не стоять перед вибором, що обов'язково треба їхати на війну в Україну, щоб щось заробити. Це тільки кончені так роблять. І за це їх треба вбивати, тут навіть нема про що говорити.
Тому тренд зрозумілий, але нас же цікавить, як вплине на війну економічна криза, яка насувається. Можливо, вона вже почалась, бо топові російські посадовці з економічного блоку все частіше вживають слово «рецесія». І щось мені підказує, що найближчі рік-два, якщо все не зупиниться, є велика ймовірність, що гроші на війну вони знайдуть. Так, за рахунок державних соціальних програм, регіональних програм тощо. Хоча, як на мене, нас це не має сильно турбувати. Тобто грошей у путіна стає менше. І буде ще менше, якщо американці введуть реальні санкції. Тоді ця ситуація закрутиться зовсім по-іншому.
Ваше питання наштовхує на наступне: коли росіяни скажуть путіну «хватит воевать»? Відповідь — ніколи, бо люди там не суб'єктні. Тому далі буде так само, як відбувається зараз. Жодних повстань я не очікую. І мітингів на Манежній площі, де в 1990-х збиралося під мільйон людей (вони чогось хотіли — чи то свободи, чи то імпортних джинсів), не буде в найближчий період часу. Це треба теж усвідомити.
А взагалі цікаво спостерігати за процесами, які там відбуваються. Ця кончена держава з конченим путіним і конченим народом, вибачте за прямоту, має дуже багато невиправданих амбіцій. Вони хочуть того, сього, їм потрібні Україна, Аляска й т.д. А насправді вони просто накачані цим російським лайно-телебаченням, яке заважає їм грамотно зробити висновки, хто вони і яке їхнє місце на планеті. Контролюючи 40% світових мінералів, можна б було створити такі умови, щоб всі самі тягнулися до раші. Як, наприклад, є ренти на корисні копалині в багатьох державах Перської затоки. Коли ти народився на цій землі, то вже як мінімум не бідна людина. А в росіян настільки збочена логіка, що їх повністю влаштовує, що вони цими багатствами не користуються. В результаті на якомусь етапі в них це все заберуть. Ну що ж? Це їхній вибір. Кожен відповідає за свою діяльність або бездіяльність.
«Наші шанси вистояти як державі – це тисяча відсотків зі ста», – впевнений Роман Цимбалюк
Читайте також: «Якщо ЗСУ зосередяться на завдаванні ударів по москві, ця війна закінчиться за два тижні», — історик Юрій Фельштинський
— В росії постійно відкладають початок нової серйозної мобілізації. Путін нібито вагається й ніяк не може ухвалити політичне рішення, бо це дуже серйозний крок. РосЗМІ пишуть, що начальник генштабу герасимов вимагає мобілізувати 300−400 тисяч. Це дуже багато. Нам треба буде їх потім перемолоти. Наскільки це реальна цифра?
— Абсолютно реальна. Перед першою мобілізацією багато експертів теж казали, що «путін на таке не піде, тому що це йому невигідно». Але постало питання, взяли й провели обмежену мобілізацію, як вони кажуть, 300 тисяч. Зараз, звісно, мобілізація такої кількості людей це, перш за все, проблема з кадрами на підприємствах. Це взагалі, окрім горя рідних тих, хто загине (горе в теорії — в них там по-різному буває), ще й навантаження на економіку.
Правило мобілізації усюди діє однаково. Якщо людину забирають у військо, то замість продукування ВВП він стає тим, хто цей ВВП споживає.
Нещодавно я в російському телеящику почув про таку саму цифру, тільки вона була подана в такому ключі, що «нам треба ще 300 тисяч північнокорейців». Або єменських хуситів, або ще когось з тих, кого вони готували для війни з Ізраїлем. Тобто їм хочеться, щоб війну проти нас за них вів хтось іншій. Не просто так вони таке кажуть з екранів. Це не випадкова історія.
Я жодним чином не вважаю себе військовим експертом, але, коли прочитав новину про те, що ми вийшли з «Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення», то перше, що спало на думку, — перед українськими позиціями взагалі все має бути засипано мінами, щоб у російської потвори не було жодного шансу пройти. Тобто на кількість загарбників можна відповісти військово-технічними рішеннями. Ми маємо саме на це орієнтуватися, бо росіян все одно більше, ніж українців.
Читайте також: «Щоб Україна вистояла в цій війні, вашій владі потрібно ухвалити дуже непопулярні рішення», — військовий аналітик Ігаль Левін
«Найбільша наша проблема полягає в ефективності менеджерських рішень»
— Тепер про наші внутрішні справи. Ми з вами розмовляємо вранці 17 липня. Через кілька годин Верховна Рада проголосує за новий склад Кабміну. Перезавантаження уряду для Банкової — це не лише можливість зняти накопичений негатив, але й нагода скинути баласт у вигляді кількох токсичних для суспільства міністрів. Щодо інших, вони просто поміняються портфелями. Цей процес влучно назвали перестановкою ліжок у борделі. Волонтерка Дана Ярова висловилася дуже жорстко: «Клієнти ті самі. Працівниці ті самі. Сервіс той самий. Просто фіранки перекроїли. Це не кадрові зміни. Це кадровий інцест у політичному притулку для вічних призначенців. Міністри не йдуть — вони просто пересідають. Одні й ті самі обличчя. Ті самі провали. Ті самі кулуарні рішення без коаліції. І така сама відсутність відповідальності».
Про суб'єктність управління в новому Кабміні годі й мріяти. Зеленський сказав: «Ми починаємо трансформацію системи виконавчої влади». Чому саме зараз?
— У мене немає відповіді на це питання. У нас взагалі в системі влади, яка сформована після 2019 року, багато нюансів, які мені не зрозумілі. Хоча пояснення є. Наш президент є керівником всієї владної вертикалі. Між іншим, можливо, під час війни це досить непогана історія. Що мається на увазі? У нього є свій уряд, який базується на монобільшості. Виборів у нас не було й до кінця війни не буде. Відповідно, тут я не очікую якихось змін. Те, що називається парламентською більшістю, буде все одно, не бачу якихось загроз для цього, принаймні в цей історичний момент.
Усі говорять про уряд, але насправді це ж люди президента. Тому політика уряду буде така ж сама, якою й була.
Якщо говорити про очікування, то найбільша наша проблема полягає в ефективності менеджерських рішень. Тому хотілось би, щоб, якщо у нас новий міністр оборони такий досвідчений, знову не виникала ситуація, коли в кінці року Міністерство оборони повертає в бюджет певну кількість мільярдів гривень, оскільки вони їх не використали, бо просто не уклали контракти, а ми тут колядуємо один в одного гроші для того, щоб закрити якісь військові потреби. Це точно не про ефективність.
Нам дійсно страшно, коли на міста летять «Шахеди» й ракети. Але якщо при міністрі оборони, якого мають сьогодні звільнити, не були профінансовані військово-технічні рішення щодо боротьби з цими БПЛА, то виникає питання — навіщо нам такий міністр?
Останнім часом я не чую від війська, що немає дронів, особливо FPV. А ще пару місяців тому дуже багато таких кричущих сигналів звучало з різних бригад і різних ділянок фронту. Оскільки вчасно не були укладені контракти, ці дрони не були вироблені. Тобто це менеджерський провал.
Зрозуміло, що прем'єр-міністр — технічна фігура. Але ми бажаємо Юлії Свириденко успіхів і адекватності. Ключовий наш пріоритет — це Міністерство оборони. І не треба бути турбоекспертом, щоб зрозуміти, що треба фінансувати всі оборонні програми.
В першу чергу, мабуть, має бути якийсь результат від реалізації ракетних програм і програм виробництва FPV-дронів. Зараз всі говорять про дрони-перехоплювачі для «Шахедів». Це круто. Але звідки ця ідея взялась? Тому що немає ніяких ракет. І мова не лише про ракети, які мають летіти на москву. Є ракети меншої дальності, які дозволяють збивати «Шахеди» на будь-яких висотах. Голова Пентагону Піт Гегсет в червні перекинув на Близький Схід 20 тисяч зенітних комплексів VAMPIRE, які раніше планували використати в Україні для боротьби з «Шахедами». До речі, цікаво, де вони? Віддали їх нам назад чи ні?
Таким чином в прикладному плані все зрозуміло. Звісно, що критикувати завжди набагато легше, ніж просувати щось на практиці, маючи насправді зашкарубле законодавство, яке не дозволяє ухвалювати швидкі рішення. Але якщо людина погодилася на міністерську посаду, то це не може бути виправданням на такій високій позиції.
«Ми бажаємо Юлії Свириденко успіхів і адекватності. Ключовий наш пріоритет – це Міністерство оборони», – вважає Роман Цимбалюк
— Ми, попри дуже скептичне ставлення до змін в уряді, дійсно щиро бажаємо йому успіху.
— Від нашого уряду ми вимагаємо в першу чергу безпеки. Зрозуміло, що це певною мірою ілюзія. Бо всі чудово знають, що росіяни — потвори. Однак частина жертв українців сталася саме через те, що у нас не були ухвалені правильні рішення.
Читайте також: «Судити будуть тих, хто програє війну. Це треба чітко усвідомити українському військово-політичному керівництву», — Роман Цимбалюк
— У фільмі ВВС «Зеленський. Його історія», який показали днями, є така фраза: «Україна стала місцем, де вирішується доля ХХІ століття». Як ви оцінюєте наші шанси навіть не звільняти свою землю, а хоча б вистояти в цей період жахливої турбулентності?
— Наші шанси вистояти як державі — це тисяча відсотків зі ста. Зрозуміло, що ніколи не закінчаться ані західна підтримка, ані українці, хоча це страшно звучить.
Коли ми говоримо про глобальну мету виживання нації, то жодного іншого варіанту не існує. Нація ж складається з особистостей, з конкретних людей. Хто з нас це все переживе, залежить і від зірок, і від Бога, і від янгола-охоронця. Всі ризики зрозумілі. Від мого ліжка в центрі Києва за дуже короткий проміжок часу сталося два прильоти на відстані десь 200−300 метрів. А комусь в ліжко це прилетіло. От і все. Тому й кажу, що гарантій тут ніхто не дає, крім Господа Бога, якщо він існує. Бо у мене є сумніви.
— Якщо він є, то чому допустив, що цілу країну у ХХІ столітті нищать на очах всього світу?
— Згодний, але це тема для довгої філософської розмови.
— Зараз багато говорять про проблеми, які на нас чекають після війни. Якими ми вийдемо з цього протистояння?
— Хотілося б, щоб вийшли розумнішими. Щоб українці зрозуміли головне: голосувати за президентів і уряди, які обіцяють «ми принесемо вам мир», це значить в черговий раз намахати самих себе. Просто нагадаю, що у 2014 році Порошенко балотувався як президент мира. Він обіцяв завершити війну на Донбасі. Цей меседж був ключовим у його передвиборчій кампанії. Зеленський також переміг саме на таких гаслах.
Чому усі вони обманювали український народ? Тому що український народ сам хотів обманюватися. Таким був запит суспільства. Так от, мені хотілось би, щоб наші люди голосували не за тих, хто каже «ми домовимося з путіним» або з російськими потворами, а за президентів війни, за тих, хто пропагуватиме наступне: «Якщо ми свої землі не повернемо сьогодні, то повернемо завтра, а якщо якісь російські тварюки відкриють рот і скажуть хоча б щось про Україну, ми їх всіх просто повбиваємо». Це має бути базовий, як на мене, висновок в частині безпеки з цієї історії.
А далі на нас чекає купа економічних питань, демографічних проблем, дискусій, хто що наробив і як воював. Тобто на якомусь етапі ми повернемося до нашого рідного традиційного українського срачу. Єдине, що буде важливо, щоб в рамках цих обговорень ми досягнули непорушного стопроцентного національного консенсусу. Що можна довго сперечатися і блокувати трибуну в Раді, але на ракетах ніхто ніколи економити не буде. Цього б мені дуже хотілося.
Читайте також: «Несіть, люди, цей хрест. Бо з війни вихід або здатися ворогу, або йти далі до Перемоги. Давайте вже якось йти», — волонтерка Діана Макарова
