Відомий актор та режисер, ветеран Афганської війни Роман Жиров зізнається, що з 2014 року відмовляється від ролей російських окупантів. Він зустрів повномасштабне вторгнення в рідному Харкові і продовжує там грати, ставити п’єси та волонтерити. До столиці України приїжджає лише на зйомки. Його першою великою роботою після початку повномасштабного вторгнення стала роль імпульсивного командира Карпенко у воєнній трагікомедії «Позивний «Тамада» (2+2), прем’єра якої відбулася на День українського добровольця.
ВІДЕО ДНЯ
В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Роман Жиров розповів про досвід війни в Афганістані, волонтерські поїздки на передову та вистави під час обстрілів.
«Мене запросили зіграти агента КГБ»
— Романе, коли розпочалась повномасштабна війна, ви були у Харкові…
— Так і дізнався про вторгнення зі свого вікна. Ми прокинулись від вибухів, побачили заграву, на місто відразу почали заходити літаки. Усе ніби рухнуло… Не було сумнівів, що це повномасштабна війна.
Під час волонтерських поїздок на передовуРЕКЛАМА
— Ви відчували напередодні, що вона таки станеться?
– З 2014 року у мене була своя сторінка в театрі, яка називалась «творче волонтерство». Я — ветеран Афганської війни і з 2014 року разом з колегами почав виїжджати з виставами до своїх хлопців, зокрема до 2-ої роти афганців у батальйоні «Айдар». Щоразу приїжджаючи до них, ми запитували, як там і що, чи буде вторгнення. 18-го лютого 2022 року у нас також був захід, і вони говорили, що загроза наступу є, треба готуватись, але ніхто не збирається здавати Харків. Ворог заходив у Харків, але отримав по зубах і не зміг взяти місто. Звичайно, я не розумів, що буде такий масштаб. Думаю, що підготуватися до цього остаточно неможливо. Отто фон Бісмарк казав: «Будь-який план війни ламається з першим пострілом гармати».
РЕКЛАМА
Читайте також: «Ми з мамою вийшли на подвір’я, і в цей момент прилетіла вакуумна бомба»: зірка серіалів «Слід» та «К.О.Д» про випробування під час великої війни
— Відомо, що у перші місяці війни ви викладали українським студентам у Празі.
— До Праги вивезли студентів Харківського, Львівського та Київського театральних вузів. Мене запросили викладати. Драматичний театр на Виноградах, який є одним із головних культурних осередків Чехії, надав нам приміщення, щоб ми могли репетирувати. У мене в групі було 12 дітей з Харкова, Краматорська, Слов'янська, Лисичанська, Київської області. У багатьох з них на той момент навіть не було зв’язку з батьками…
РЕКЛАМА
У перші дні я намагався хоч якось вивести їх зі стану війни, допомогти їм відчути, що вони не жертви і їхнє завдання — через творчість розповідати правду за кордоном. Ми ставили антифашистську п’єсу Карела Чапека «Мати». Вона написана у 1938 році, але історія ніби про наші часи.
— Ви, навіть, встигли тоді знятися у кіно!
— Наприкінці травня 2022 року я збирався прийняти іспити і повертатися додому, але мені запропонували роль у фільмі «Людина, яка стала на шляху», який до війни знімали у Києві. Це історія про 1968 рік, коли радянські танки зайшли у Прагу. Після початку вторгнення чехи вивезли кіногрупу з України, щоб дозняти картину. Мене запросили зіграти агента КГБ. Я грав чеською з «руським призвуком», як вони кажуть. Хотілося показати, яке свавілля чинили радянські війська у Празі.
— І як це — за нинішніх умов грати агента КГБ?
– З 2014 року я не погоджуюся грати російських окупантів. Уся моя природа проти того, щоб я одягнув ворожу форму в Україні. Тим більше не уявляю, як військові, до яких ми виїжджаємо з виставами на передову, дивитимуться на мене потім у ролі кацапа. На своїй рідній землі я не граю сепаратистів, колаборантів, російських військових. Проте за кордоном мав зіграти кгбіста, показати їхню підступність. Я навчався в радянській школі, служив в радянській армії — і все це бачив. Як літаки СРСР бомбардували міста в Афганістані, який жах тоді робився. А 24-го лютого ці літаки почали заходити на Харків…
Читайте також: «Цинічна жорстокість»: актор та військовий Євген Нищук про «хороших рускіх»
«Війна починається тоді, коли вона закінчується»
— Повернувшись до Харкова, як ви працювали, коли російські снаряди долітали не тільки до околиць, але й до центру міста?
– Були сильні обстріли, але я знав, що треба готувати матеріал, бо військові на нас чекають. Збиратися у театрі було небезпечно, але ми з колегами живемо поруч, тож зустрічалися у режисера Степана Пасічника. У грудні 2022 року ми випустили прем’єру — український народний фарс часів війни «Нехай щастить». Ми навмисно скоротили виставу до години, щоб було зручно возити її спочатку у прифронтові міста, а потім на передову. Якось навіть грали у Лимані для батальйону «Дике поле», який звільняв Балаклію та Ізюм.
На знімальному майданчику серіалу «Позивний «Тамада»
— Коли вперше з 24-го лютого ви знову опинилася на знімальному майданчику в Україні?
— Перша велика роль за час повномасштабної війни сталась у серіалі «Позивний «Тамада». Спеціально для зйомок я на два тижні приїжджав до Києва. Одразу погодився взяти участь у кастингу, бо коли прочитав сценарій, побачив, що події відбуваються у Харківській області. Хоча історія нашого «Тамади» могла відбутися у будь-якому українському місті. Готовий був знятися навіть у масовці, бо для мене це важливо. Це історія про солдата, якому доводиться взяти до рук зброю, але при цьому він не втрачає в собі світло. Це серіал про нашу молодь, про наше майбутнє. У сценарії є і сльози, і жарти, бо без них ніяк. Щойно в окопі перестають жартувати, це означає, що щось пішло не так, щось сталося з бойовим духом.
— Ділилися з колегами своїм бойовим досвідом?
— Звичайно. Ти одразу можеш зрозуміти — бачила людина війну чи ні. Згадую, ми сиділи в акторському вагончику, коли до нас зайшов Саша Охріцький, подивився на мене і каже: «Ви так схожі на людину, яка воювала». Ми почали сміятися. Він розповів, що його командир також афганець, слово за словом, і нас вже було не зупинити.
Читайте також: «Я міг виїхати з країни, але повернувся до Києва»: відомий актор та режисер про виклики під час великої війни
— Скільки вам було років, коли потрапили на Афганську війну?
— 19. Мені пощастило, що я потрапив під вивід військ. Я стояв на найпівденнішій точці, на межі з Пакистаном, супроводжував колони і мене вивели. За один тиждень вийшов аж на Кольський півострів, на кордон з Норвегією. З +60°C потрапив у +8°C.
— Кажуть, найважче, коли військові починають адаптуватися до цивільного життя.
– Повірте мені, війна починається тоді, коли вона закінчується. Коли постріли стихають, найбільше проявляється посттравматичний синдром. У цей момент ми повинні витягати військових з території війни. Будь-якими шляхами. Потрібно залучати військових до культури, бо театр, кіно покликані рятувати внутрішній світ людини. Коли в кадрі посміхаються, коли є любов — це не дає ментально вмерти. Росіяни хочуть змусити нас зневіритися, посіяти паніку, ненависть, жорстокість. Але їм не вдастся. Бо у нас є культура, а це сила.
— Як військові на передовій сприймають ваші вистави?
– Зазвичай дуже стримано, під час виступу їхні обличчя незворушні. Але після вистави підходять, тиснуть руку, готові спілкуватися. Якось до мене звернувся військовий: «Я так люблю театр, але вже четвертий рік воюю і не бачив вистав. А тут ви приїхали». Саме заради таких історій ми з колегами готові приїжджати на передову, навіть заради однієї людини.
Раніше в інтерв'ю «ФАКТАМ» артист театру Лесі Українки, який став військовим, розповів, про що не можна говорити і думати на фронті.