Чому це сало таке дороге? Чому його немає у великих магазинах? В якій країні виявилося найбільше поціновувачів українського національного продукту? Про ці та інші нюанси ведення сального бізнесу «ФАКТИ» розпитували успішних полтавських підприємців — Марину та Віталія Мостових, які змогли налагодити міжнародний бізнес, маючи лише 300 гривень на банківській картці.
Хочете наїстися сала — йдіть на базар
Вже рівно два роки, як Віталій та Марина Мостові з Полтави, власники бренду «Золота сота», наполегливо й досить успішно прищеплюють світу «генетичний код нації», а саме — любов до українського сала. За цей час подружня пара підприємців на своє фірмове сало підсадила багатьох жителів Європи, а також США й Канади. До речі, найбільше поціновувачів цього продукту у Фінляндії. Чимало їх також в Австрії та навіть на якихось екзотичних островах, назву яких Мостові не запам’ятали. В Україні ж найчастіше їхній товар замовляють кияни, дніпряни, одесити та львів’яни.
ВІДЕО ДНЯ
Протягом нинішнього року полтавські підприємці розширили лінійку своєї продукції під торговою маркою «Найдорожче сало в Україні» (з припискою «генетичний код нації») й нещодавно отримали міжнародний сертифікат якості.
Їхнє сало справді дорого коштує: 290 гривень за 350 грамів. Тобто 828 гривень за кілограм.
РЕКЛАМА
— Чому воно найдорожче в Україні? Бо з якоїсь особливої породи свиней, яких годували особливими кормами? — насамперед питаю підприємців.
— Ми використовуємо лише добірну підчеревину й біле сало, — пояснює Марина Мостова. — Купуємо в одній з торгових мереж, куди фермери здають свою продукцію. Купувати у них напряму не виходить, оскільки їм треба здати на реалізацію всю тушу, а не шматочками. Мати власну ферму для нас — недозволена розкіш. Тому ми уклали угоди з директорами магазинів цієї торгової мережі, і з певної партії завозу продавці відбирають кращі шматки, що підходять для нас. Та навіть з них у баночки йде 30—40 відсотків, а некондиція — у відходи. Зазвичай ми її роздаємо своїм співробітникам і пускаємо на благодійність, оскільки переробного виробництва не маємо.
РЕКЛАМА
Мінімальна собівартість однієї баночки такого сала становить понад 200 гривень. У ціну закладається робота кухарів, яким ми платимо гідну зарплату, оригінальні пластикові баночки та кришки, витрати на поліграфію, рекламу. Ну й звісно, вартість натуральних інгредієнтів для маринування, а також наш прибуток.
Коли ми тільки представили своє сало в соцмережах, піднявся хайп: чому так дорого? Ми спочатку пояснювали, а потім вирішили зняти всі запитання назвою продукту. Зрештою, кожен може повторити наш досвід і знизити ціну. Але у нас досі нема ні партнерів, ні конкурентів. А тим, хто нас критикує, відповідаємо: хочете наїстися сала — сходіть по нього на базар.
РЕКЛАМА
— Мріємо познайомити з нашим салом увесь світ, — цілком серйозно каже Віталій Мостовий. — Нагодувати не вдасться, бо це продукт не для щоденного вжитку. Наше сало не їдять — ним ласують. Та й свиней на Полтавщині стільки не набереться.
Сам 43-річний підприємець, у минулому торговий представник, щоранку обов’язково снідає салом. Його улюблене — традиційне. А от його 32-річна дружина, за фахом бухгалтер і перукар-стиліст, узагалі байдужа до цього продукту.
“Мріємо познайомити з нашим салом увесь світ”, — каже Віталій Мостовий
Мистецтва продавати треба вчитись
Мостові розповідають, що ідея із засолюванням сала в банках виникла після того, як знайома, збираючись до Америки, попросила їх нарізати тоненькими шматочками український національний продукт у півлітрову банку, щоб він мав пристойний вигляд. Згодом вони побачили, що їхній знайомий фасував солоні горішки та розливав холодну каву в оригінальну пластикову тару. І Віталій з Мариною вирішили «поєднати» підчеревину з такою тарою.
— Це було торік перед Великоднем, — пригадує Віталій. — Знайомий дозволив нам скористатися його автоматом для закатування кришок, і ми зробили пробну партію — двадцять баночок. Цілий місяць їх продавали! Наступні кілька місяців збут тримався на цій цифрі, тим паче, що в теплу пору року сало продається слабо. Вже були думки відмовитись від ідеї. Водночас я мав намір освоїти професію програміста, щоб працювати онлайн. З початком великої війни з’явилося розуміння того, що в будь-який момент бізнес може бути знищений або релокований. Тому треба мати план «Б». Але вчитися на програміста було б дуже довго й дорого. Тож вирішив навчитися продавати товари через соцмережі. Скористався кількамісячними платними курсами з інтернет-продажів відомого блогера. І в нашому бізнесі стався прорив. Тепер ми щомісяця купуємо 300—500 кілограмів підчеревини та сала для перероблення й відправляємо покупцям по 1000 баночок маринованої підчеревини та сальної намазки. Могли б і більше, але можливості наших фермерів обмежені.
Кухня, на якій найняті працівники підприємців створюють кулінарні шедеври, невелика, але містка: яких тільки технічних приспособ тут нема! Одне з останніх придбань — машинка для закатування сала вартістю 1000 доларів. Тут уже кілька років Віталій з Мариною знімають короткі відео про техніку приготування різних страв, які потім викладають у соцмережі.
Щоб отримати найдорожче сало в Україні, відбірну підчеревину дрібно нарізують на тоненькі шматочки й засолюють. Потім маринують у різних спеціях. Традиційне сало — з сушеними кропом, петрушкою, зеленою цибулею та часником; пікантне — з сушеними томатами і базиліком; класичне — з сумішшю мелених перців; фірмове — з копченою паприкою. Цьогоріч підприємці розширили лінійку своїх продуктів. Новинки сезону — запечене сало, сало з медом і гірчицею, яке полюбляють навіть діти, сало в соусі теріякі. До речі, запечене коштує ще дорожче — 350 гривень за 300-грамову баночку.
Сировина для найдорожчого сала
В асортименті з’явився також ще один вид сальної намазки — «Закуска гостра», з додаванням гіркого перцю. «Козацька закуска» з меленого сала з часником та кропом, яку зручно намазувати на хліб і яка чудово смакує з першими стравами, давно стала хітом продаж.
— А чому в наших великих магазинах нема вашої продукції? — звертаюся до співвласниці бізнесу.
— Ви купуєте в наших магазинах мед, наприклад? — запитує Марина, відповідаючи. — Ні! Бо натурального меду там нема. Тому ви йдете по нього на базар. Якби ми продавали наше сало у торгових мережах, то до нього було б, напевне, таке ж ставлення, як до штучного меду. Для крафтового виробництва це смертельно.
До того ж більшість населення настільки звикла до рожевого кольору переробленого м’яса, який досягається завдяки різним хімічним добавкам, що темний колір м’ясних прожилок у підчеревині сприймають як ознаку… зіпсованості. Хоча це якраз ознака натуральності. Ми не використовуємо ніяких нітритів, тільки природні інгредієнти.
— Наразі наша команда працює над тим, щоб «Найдорожче сало в Україні» було представлене у ресторанах, кафе, крафтових магазинах, на базах відпочинку та АЗС по всій країні, — додає Віталій. — І будемо розширювати лінійку товарів. Ось днями брали участь в агріфуд-події New Food Summit, яку організувало онлайн-видання AgroPortal.ua за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні. До нашої продукції була особлива увага. Ми реалізували майже 30 кілограмів фасованого сала: щось пішло на дегустацію, решта — на продаж або на подарунки. А відвідувачі виставки запитували, чи є в нас копчене сало. Ми з Мариною загорілись ідеєю й тепер ось думаємо, як краще зробити: додавати копчену сіль до продукту чи, може, взагалі коптити сало.
Мостові продають свій товар переважно через інтернет й тричі на тиждень відправляють замовлення адресатам. Зазвичай по 1000 баночок на тиждень. За кордон передають через перевізників, які їдуть до західних кордонів України, звідки його забирають оптові покупці. «Найдорожче сало в Україні» ще можна придбати в крамницях крафтових товарів у Києві та Львові.
Наразі команда підприємців працює над тим, щоб «Найдорожче сало в Україні» було представлене у ресторанах, кафе, крафтових магазинах, на базах відпочинку та АЗС по всій країні
Почали бізнес, маючи 300 гривень на банківській картці
— Ми вже вісім років разом і стільки ж ведемо сімейний бізнес. То я тільки зараз трохи від’ївся, — усміхається Віталій, згадуючи минуле. — Підприємництвом починали займатися, маючи 300 гривень на кредитній картці. Купили на них продуктів для борщу та плову й зайнялися розвезенням комплексних обідів на замовлення. Клієнтів знаходили через створену у Viber групу. Викладали меню, приймали замовлення. Дуже швидко набрали власну клієнтську базу. Потім почали готувати напівфабрикати та пропонувати полтавцям заморожені галушки, голубці, млинці… Торгували також шашликами.
Згодом до Марини й Віталія почали звертатися великі компанії: замовляли фуршети, банкети. Щоб розширюватись, доводилось вкладати більше коштів, аніж могли заробити. На свій перший банкет, до речі, позичили в одних друзів скатертину, в інших — бокали, ще в когось термобокс, слайсер… Влазили в кредити, прогорали. Було таке, що за щастя мали тюльку на столі…
— Частенько до батьків ходили в гості, щоб у них поїсти, — продовжує спогади Марина. — А от на дні народження друзів не ходили років три, бо не мали за що купити подарунки. Вони вважали, ми загордилися, відколи зайнялися бізнесом. Але насправді нам було незручно комусь зізнатися в тому, що не можемо заробити грошей. Наша донька, до речі, якій зараз шість років, виросла в одязі, який мені віддавали подруги від їхніх дітей.
Нині основний вид діяльності фірми «Золота сота», якою володіють Мостові, — кейтеринг. Багато полтавців саме їм замовляють організацію банкетів, фуршетів, весіль. Паралельно подружжя веде ще кілька бізнес-напрямів. Мають дві садиби в приміському селі Петрівка, розвивають екотуризм, займаються бджільництвом. Організовують екскурсії на пасіку, проводять майстер-класи з виготовлення галушок, розпису медових пряників, приготування борщу… До речі, фірмовий борщ родини Мостових — з медом, лимоном і самогоном — став відомий далеко за межами України. До них приїздять гурмани, щоб спробувати цей кулінарний витвір мистецтва та просто відпочити душею!
Недавно почали фасувати в тару з харчового пластику десерти — тирамісу й торт «Наполеон». У найближчих планах — запустити самогоноваріння й пивоварню…
— Можливостей для підприємництва дуже багато, аби було бажання ним займатися, — переконаний Віталій. — Дехто зі знайомих каже, ми з Мариною такими вродилися, що на всьому заробляємо. Хоча, думаю, треба лише уважно стежити за світовими тенденціями й, можливо, повторити чийсь досвід, додавши щось своє.
Втім, не приховує, задатки комерсанта він мав ще з дитинства: вже в сьомому класі підторговував сигаретами. Хлопцям ліньки було бігати на перерві до кіоску, а він не лінувався заздалегідь запастися цигарками, щоб мати з того навар.
Читайте також: Що буває, коли військовий береться за яйця: учасник українсько-російської війни створив одну з найбільших гусячих ферм в Україні
— А чи не було бажання кинути бізнес, коли він не йшов? — цікавлюся.
— Я кілька разів поривався це зробити, — говорить чоловік. — Хотів влаштуватися далекобійником, щоб їздити за кордон і мати постійний заробіток. Але дружина не здавалась і мене завжди переконувала ще трохи потерпіти — вона бачила в нашій комерції перспективу.
— Не треба лінуватись, — пояснюють Мостові феномен свого успіху.
“Не треба лінуватись”, — так пояснюють Мостові феномен свого успіху
Сало має маринуватися не менш як добу
Та все ж знову повертаємось до сала.
— Який вид продукції має найбільший попит у покупців? — запитую Марину.
— 80 відсотків купують одразу якщо не всі, то кілька видів. Оптовикам ми робимо хороші знижки. У Європі наше сало продають не менше ніж за 11 євро.
— Можна рецепт сумішей для маринування?
— Це секрет фірми. Пропорції були підібрані шляхом експериментів. Скажу лише, що сало має маринуватися не менш як добу. Зрештою, кожен може зробити це на власний смак.
— Який строк придатності у цього фірмового продукту?
— Сало стоятиме і два, й три місяці в холодильнику без зміни смакових якостей. Ми це тестували. Хоча рекомендуємо спожити протягом трьох тижнів.
— «Найдорожче сало в Україні» буде й надалі дорожчати?
— Точно не дешевшатиме. Адже саме сало дорожчає, друкарські послуги дорожчають, ціна реклами зростає. Єдине, що нам стало дешевше, — закуповувати пет-банки й кришки під нашу сальну продукцію. Це тому, що одна одеська фірма запустила їхнє виготовлення спеціально під наш бізнес, — із задоволенням відповідає власник «Золотої соти».
Аби привабити ще більше покупців, Мостові запустили партію сальної продукції в баночках, які вполовину менші, відповідно, на стільки ж дешевші.
Водночас вони щосили допомагають фронту. З кожної партії розфасованого сала 20 відсотків віддають для ЗСУ, що еквівалентно майже 20 тисячам гривень щомісяця. А з вощини, отриманої на власній пасіці, роблять свічки, які відправляють своїй родичці в Японію. Вторговані там кошти спрямовують на допомогу воїнам і внутрішньо переміщеним особам. Могли б і самі виїхати за кордон, оскільки Віталій має шийну травму й мобілізації не підлягає. Але вони — великі патріоти. І свою місію вбачають у тому, щоб власною працею зміцнювати та змінювати Україну.
Раніше полтавка Оксана Лозов’ягіна, мама трьох дітей, розповіла в інтерв’ю «ФАКТАМ», як розпочала свій бізнес з виготовлення корисних смаколиків.
Фото надані Мариною та Віталієм Мостовими
