itemprop=”image” itemscope rel=”nofollow”>
СтаттіГлобальний ринокметалоспоживанняРоздрукувати 1026 Серпня 2026
Ринок сталі Тунісу: в очікуванні розвитку подій Читайте на русскомRead in EnglishІгор Воронцов Споживання готової сталі в Тунісі у 2026 році залишиться стабільним на рівні 720 тис. т
Обмеженість державного бюджету не сприяє зростанню попиту на сталь у Тунісі. Відсутні масштабні урядові програми з житлового будівництва та розвитку інфраструктури, на відміну від сусідніх Алжиру, Єгипту та Марокко. Також спостерігається нестача іноземних інвестицій. Ці фактори зумовлюють стабільність споживання сталевої продукції в діапазоні 670–730 тис. т протягом останніх декількох років.
Профіль ринку
На сортовий прокат припадає 70–75% обсягу продажів готової сталі, переважно це будівельна арматура та катанка. Частка плоского прокату становить близько 20%, в основному це гарячекатаний рулон (HRC), що використовується для виробництва металоконструкцій і сталевих труб для водопровідних мереж.
Зовнішньоторговельний баланс Тунісу характеризується значним від’ємним сальдо. Однак, імпорт покриває лише 40% потреб у прокаті, причому значна частина імпорту – це напівфабрикати для місцевих прокатних підприємств.
Туреччина впевнено лідирує за поставками заготовки та будівельного сортового прокату, чому сприяє угода про вільну торгівлю, яка надає турецьким виробникам і трейдерам безмитний доступ на ринок.
Італія, Франція та Іспанія є основними постачальниками плоского прокату, нафтогазових труб і готових металоконструкцій. У цих сегментах їм складають конкуренцію виробники з Китаю та Індії.
Експорт сталевої продукції з Тунісу має епізодичний характер. Коли на внутрішніх заводах утворюються надлишки арматури, і ціни в Італії та Іспанії стають вигіднішими, здійснюються невеликі поставки. Також відбуваються невеликі відвантаження в сусідні Лівію та Алжир у рамках прикордонної торгівлі.
Попит на готовий прокат
Житлове будівництво є основним чинником попиту, забезпечуючи 55% продажів сталі. Приблизно половина цього обсягу припадає на індивідуальне житлове будівництво, яке поширене в передмістях та сільській місцевості. Такі об’єкти часто зводяться без формального проєктування, з використанням найдоступнішої арматури.
Інша половина обсягів припадає на девелоперські компанії, які будують комерційні центри, офісні будівлі та житлові комплекси середньої поверховості у великих містах, таких як Туніс, Сфакс, Сус та Бізерта. Ці проєкти проходять технічний контроль, і забудовники закуповують сертифіковану арматуру. Висотне будівництво обмежене сейсмічними нормами.
У Тунісі діє державна житлова програма SNIT, адміністрована однойменним агентством. Однак, через бюджетні обмеження, її вплив на ринок незначний. Щорічно в рамках SNIT вводиться в експлуатацію 4–5 тис. одиниць житла.
Інфраструктурний сектор Тунісу значно поступається за масштабами проектам у Єгипті, Алжирі чи Марокко. Ключові проекти останніх років включають будівництво нового мосту в Бізерті та модернізацію залізничних колій № 22 і № 6.
Поточна готовність головного мосту в Бізерті становить 25%. Його протяжність – 2,1 км, висота над водою – 60 м. Вартість проекту – €250 млн, фінансування здійснюється Європейським інвестиційним банком та Африканським банком розвитку. Будівельні роботи виконує китайська державна корпорація SRBG.
Будівельна готовність під’їзних шляхів досягла 75%. Це дві швидкісні автомагістралі загальною довжиною 7,2 км, які зводяться туніськими компаніями. Завершення всього об’єкта планується на вересень 2027 року.
Вартість модернізації залізничних ліній становить €185 млн, виділених Європейським банком реконструкції та розвитку. Лінія № 22 знаходиться на найбільш просунутій стадії реалізації, де триває будівництво другої колії на ділянці «Мокнін — Махдія» довжиною 22 км. На лінії № 6 відбувається демонтаж верхньої будови колії на зношених ділянках та підготовка основ для нових ділянок. Ці ділянки необхідні для вирівнювання геометрії маршруту з метою підвищення безпеки та швидкості руху потягів.
Для реалізації цих проектів місцеві виробники сталі постачають лише прості металоконструкції. Технологічні вимоги передбачають використання високоякісних марок сталі, тому прокат імпортується.
Трубний сектор є значним споживачем плоского прокату в Тунісі, з сукупною виробничою потужністю 75–90 тис. тонн на рік. Сектор повністю залежить від імпорту рулонної сталі. Рівень завантаження потужностей визначається ціновою доступністю гарячекатаного рулону з Італії, Китаю та Індії, а також поточним рівнем будівельної активності.
Вплив місцевих гравців
Єдиним інтегрованим виробником є державна компанія El Fouladh у Мензель-Бургібі, що працює за технологією дугових електропечей на металобрухті (scrap based EAF). Річна потужність виробництва сталі та прокату становить по 200 тис. тонн. Компанія спеціалізується на випуску арматури та катанки.
Крім того, у галузі функціонують такі прокатні заводи:
- Intermetal у Радесі, з річною потужністю 300 тис. тонн. Виробляє арматуру та катанку на обладнанні Danieli.
- SM Tunis Acier, розташований в індустріальному парку Бізерти. Його річна потужність складає 200 тис. тонн, випускає холоднокатаний (CRC) та оцинкований прокат (HDG). Це спільне підприємство італійських компаній Marcegaglia та Sideralba.
- SMC у Монастирі, з річною потужністю 150 тис. тонн, виробляє арматуру та катанку.
Власне сталеливарне виробництво забезпечує лише 15–20% потреб прокатних станів, які працюють переважно на імпортних напівфабрикатах. Неповне завантаження прокатних потужностей свідчить про стагнацію у будівельному секторі.
Інвестиційна стратегія туніських виробників у період 2021–2025 років мала цільовий характер.
- SM Tunis Acier інвестував у підвищення ефективності ліній з виробництва CRC та HDG. Орієнтовна сума інвестицій за 2022–2025 роки склала €20–50 млн.
- Intermetal проводив поетапне оновлення прокатних станів. Інвестиції в ці проєкти за 2021–2025 роки сягнули €10–25 млн.
- El Fouladh підтримував свою виробничу потужність шляхом ремонту дугових електропечей.
Роль держави
Держава змушена підтримувати операційну діяльність El Fouladh, враховуючи його соціальну значущість. Сам завод є хронічно збитковим через застаріле обладнання. Уряд періодично виділяє кошти на погашення боргів компанії, закупівлю мінімального обсягу металобрухту та виплату заробітної плати.
Приватним прокатним компаніям надаються відносно гнучкі митні режими для імпорту заготовки, враховуючи її критичний дефіцит на внутрішньому ринку.
Гарантії збуту для місцевих гравців забезпечуються захистом внутрішнього ринку від імпорту та преференціями під час державних закупівель. Це реалізується наступним чином.
- Тарифні бар’єри. Базова ставка мита на імпорт готового прокату з країн, які не мають угод про вільну торгівлю (FTA) з Тунісом, становить 15–20%.
Основний обсяг імпорту сталі до Тунісу надходить з Туреччини та країн ЄС, щодо яких діє нульове мито в рамках FTA. Небажане зростання поставок з цих країн блокується нетарифними заходами.
- Ліцензування імпорту сталі. Міністерство торгівлі та розвитку експорту періодично запроваджує це за погодженням з Міністерством промисловості, у разі падіння внутрішнього попиту. На даний момент такий режим діє стосовно імпорту готового прокату.
Урядовий Декрет № 2014-1039 від 13 березня 2014 року визначає аспекти національних преференцій під час державних закупівель. Відповідно до цього документа та попереднього Декрету № 99-825, державні замовники при оцінці тендерних пропозицій можуть застосовувати цінову надбавку до пропозицій іноземних учасників або надавати знижку на продукцію місцевого походження – до 10%.
У великих інфраструктурних проектах тендерна документація обов’язково містить вимоги щодо залучення місцевих субпідрядників та використання матеріалів національного виробництва, за наявності.
Реальний вплив цих преференцій на металургійний сектор мінімальний. Основні замовники інфраструктурних проектів, державна енергетична компанія STEG та водоканалізаційна компанія SONEDE, хронічно страждають від дефіциту бюджетних коштів та боргів. Місцеві виробники сталі неохоче беруть участь у державних тендерах через затримки платежів, віддаючи перевагу роботі з приватним сектором і роздрібними покупцями, де забезпечується швидкий обіг коштів.
Прогноз сталевого споживання
Теоретично, Туніс міг би щонайменше подвоїти попит на готову сталь за рахунок іноземних інвестицій. Наприклад, у будівництво глибоководного порту Енфіда, запланованого як найбільший хаб у Середземномор’ї з довжиною причальної лінії 5 км та глибиною біля причалу 17–20 м, що дозволить приймати гігантські контейнеровози.
Проект був офіційно представлений ще у 2008 році, але не зрушив з місця. Спроби його відродження робилися у 2015–2019 роках. Тоді інвесторів відлякала політична нестабільність у Тунісі. А вже у 2023 році вони відмовилися від пропозицій брати участь у тендері, посилаючись на “неприйнятні фінансові умови та непрозоре законодавство Тунісу”.
З тієї ж причини реалізація урядового плану зі створення нових вітрових електростанцій сумарною потужністю 1,7 ГВт до 2030 року викликає сумніви. У Тунісі між “підписанням меморандуму під телекамери” та “заливанням першого кубометра бетону під турбіну” лежить прірва бюрократії, проблеми з фінансуванням державної компанії STEG та нескінченні погодження тарифів. Тому вітроенергетика там наразі розвивається повільно, а нові проекти перебувають на стадії “пошуку інвесторів та оцінки ризиків”.
Основними драйверами попиту на сталь залишаються нелегальне індивідуальне житлове будівництво, міст у Бізерті, залізничні лінії № 6 та № 22, а також планова заміна водопровідної інфраструктури. За оцінками Африканського банку розвитку, будівельний сектор Тунісу у 2026 році покаже сповільнення зростання до 0,6% у реальному вираженні (після 3,7% у 2025 році). Це означає збереження обсягів продажу сталі на рівні минулого року – 720 тис. тонн.
Теги:довгий прокат, металоспоживання, плоский прокат, попит на сталь Читайте нас в соціальних мережах:Наш Телеграм-канал:t.me/gmkcenterСторінка в Фейсбуці:fb.com/GMKCenterNewsПідпишіться на наші новини
Δ