З першого дня повномасштабного вторгнення робочий кабінет Катерини Скуратовської — спеціаліста сектора по роботі з органами самоорганізації населення Лубенської міської ради Полтавської області, депутатки трьох скликань — перетворився на волонтерський штаб, який стали називати «Штабом Перемоги». Спочатку в ньому плели примітивні маскувальні сітки. З нього ж чоловіки йшли добровольцями на війну.
Пані Катерина також, не роздумуючи, вступила у Добровольче формування територіальної громади Лубен. Зараз вона заступник командира з волонтерської роботи ДФТГ. А ще створила й очолила благодійний фонд «Спільні Справи».
Кілька днів тому вона вчергове повернулася з поїздки до лінії зіткнення.
Воїни радіють смаколикам, як діти
— Це була вже четверта моя поїздка з початку нинішнього року на передову, — каже Катерина Дмитрівна. — У мене є друзі, військові волонтери з команди «Незламні», Роман Марочко й Володимир Мартиненко. Рома має великий бус, ми його повністю забиваємо й — уперед!
ВІДЕО ДНЯ
— Так це вже наче вчорашній день — возити передачі на фронт власним транспортом. Є «Нова пошта», яка обслуговує волонтерів безплатно. Економно та швидко.
— Буквально перед поїздкою я відправила цією поштою сім великих посилок, у яких були переважно маскувальні сітки на танки, каремати, маскувальні плащі, окопні подушки, матраци. Однак живе спілкування ніщо не замінить. Цього разу ми з великими труднощами добрались до місця розташування одного підрозділу, де ніколи не бачили волонтерів. У хлопців прямо сльози на очах виступали, і вони більше дякували нам, аніж ми їм. Зате ми виконали ще надзвичайно важливу місію — привітали двох іменинників чудовими тортами. У нашому фонді є волонтерський підрозділ «Оберіг» в селі Березівка, який діє при будинку культури й спеціалізується на приготуванні домашніх страв (манників, млинців з м’ясом, холодців, різних салатів). Волонтерки печуть також шикарні торти — високі, з гербами й маками на глазурі. Такі під замовлення коштують, мабуть, тисячі дві… Та справа не в ціні, звісно, а в увазі до кожного захисника. Для них відчути підтримку тилу мегаважливо.
РЕКЛАМА
Дружина воїна, волонтерка Олена, спекла й передала один з таких тортів, який ми доставили Саші Матвієнку на 35-річчя. До того місця під Ізюмом на Харківщині, де базується його підрозділ (77-та бригада), взагалі дороги немає. Наш задньопривідний завантажений бус розхитувало в усі боки, ми ледь не перекинулися. Я тільки молилася, щоб не кричати й не наводити паніку на водія. Слава Богу, водій у нас професійний.
Добралися з горем пополам. Зате якими ж були щасливими хлопці! До нашого приїзду вони готувалися: переодягнулися в чистий одяг, привели до ладу свої бороди… А домашнім смаколикам раділи, як діти. Казали, що наче дома побували.
— Час від часу у фейсбуці виникають суперечки щодо продуктових передач на фронт. На одинадцятому році війни це ще актуально?
— І буде актуально, поки триває війна. Добре й регулярно харчуються ті, хто знаходиться на базі: їм або привозять бронетранспортерами готову їжу, або вони мають власну кухню. Та й то достатня кількість їжі в польових умовах не означає, що воїни відмовляються від домашньої. Нам завжди замовляють вареники з різними начинками, наприклад, і чомусь обов’язково желе «Бите скло». Вареників на цей раз відвезли понад пів тисячі, по кілька відерець желе та салату «олів'є», чималенько домашніх ковбас і сала різних видів. Веземо й картоплю, й олію, й вітамінні суміші з медом, лимоном, імбиром та горіхами, трав’яні чаї домашньої заготовки… Беремо передачі від рідних.
Волонтерка Катерина Скуратовська: “До поїздки готові”РЕКЛАМА
Читайте також: Дерусифікований десерт і бойовий печеник «Піксель»: як неймовірні смаколики полтавської кулінарки заробляють кошти для ЗСУ
А ще вперше порадували хлопців бутербродами з чорним хлібом, свіжим салом і часником. Їх наробили й завакуумували нардеп Анастасія Ляшенко й депутатка міської ради, військовослужбовиця ЗСУ, яка нині перебуває в декреті з догляду за дитиною, Аліна Савка. Чоловік Аліни — доброволець, вже три роки у війську…
Ці бутерброди така класна штука й просто незамінна для бійців, які тримають передові позиції. Інколи вони й по півтора місяця, а то й по більше ховаються від ворожих прильотів у норах — невеликих бокових заглибленнях в окопах, куди можна пірнути, коли падає вже геть близько. Якщо уламки розлетяться окопом, то є шанс залишитись цілим.
Харчі й воду туди не підвозять — їх скидають з дронів, якщо вдається. Тож щільно запаковані бутерброди, в’ялене м'ясо й енергетичні батончики, які солдати кладуть у кишені, вирушаючи на позиції, їх дуже виручають. Такі продукти не займають багато місця, зате дуже калорійні й поживні. Певний час, коли зовсім сутужно, на них можна протриматись. Хоча це надзвичайно важка й виснажлива місія. Хлопці худнуть на 10−15 кілограмів.
Читайте також: «Я розписала пряник і передала його президенту Зеленському»: 12-річна волонтерка щодня робить з мамою сотні смаколиків для бійців
РЕКЛАМА
Того дня, коли ми добрались до 30-ї бригади, п’ятеро бійців якраз вирушали на такі позиції. Один з них після двох поранень… Я з ними лише встигла трішки поспілкуватися та сфотографуватися й вони пішли.
Дуже дякували всі за бутерброди й просили привозити їх якнайбільше.
Таких бутербродів у вакуумній упаковці бійці просять привозити якнайбільше
Можемо ТУТ працювати, бо ТАМ хлопці на смерть стоять за нас
Одна фронтова історія, що сталася з Катериною Дмитрівною, лягла навіть в основу казки, яку нещодавно представила лубенська письменниця Раїса Плотнікова. Вона про врятованого Честера — породистого собаку, якого залишили господарі в Донецькій області, тікаючи від війни, і який став другом одному з наших бійців. Боєць отримав поранення й просив побратимів вивезти його із собакою з зони бойових дій. Перебуваючи неподалік у черговій поїздці з гуманітарною місією, пані Катерина підсіла до військових у бронетранспортер, який мав евакуювати пораненого та його чотирилапого друга. Врятували обох. Солдата доправили у шпиталь, а Честера відправили у Лубни, де у нього з’явилися нові господарі.
Голодні бездомні тварини, що світять ребрами, у прифронтових населених пунктах, куди періодично навідується Катерина Скуратовська, також стають об’єктами її турботи.
Евакуація собаки з Донеччини
Читайте також: Собаки виють під сирену, а коти дуже стресують у момент вибуху: прихисток для тварин родини зоозахисників з Полтави під час війни переповнений
Та все ж повертаємось до її основної місії. Під час нещодавньої поїздки вона за півтори доби відвідала 10 бригад на Харківщині та Донеччині.
— З представниками трьох бригад зустрілися в Слов’янську, то трошки зекономили часу, — продовжує моя співрозмовниця. — Одного бійця, в якого був день народження, спеціально відпустили з позиції, щоб ми могли вручити йому торт та передачу від мами. А до однієї з бригад нас не пропустили — шлях до неї був заповнений ворожими дронами. Довелося залишити передачу на блокпості в Лимані, щоб не брати супроводження військових з РЕБом.
До речі, РЕБи — це актуальний запит для волонтерів зі «Спільних Справ» протягом усієї повномасштабної війни. А ще дрони, маскувальні сітки й плащі, автівки, генератори. А також цвяхи, сокири, лопати, бензопили, фольгоізол — для облаштування бліндажів. А ще теплі в’язані пояси на попереки, робочі рукавиці, каремати, маленькі окопні подушки, мийні й гігієнічні засоби, антисептики…
— Цього разу ми виконали нестандартне замовлення: доставили бійцям одного з підрозділів стару пральну машину з центрифугою, — каже Катерина Дмитрівна. — Вони воду принесуть, підключать машинку до генератора, і матимуть собі «пральню».
Вперше отримали замовлення на два детектори дронів. До мене з таким проханням звернувся 22-річний заступник командира інженерно-технічної роти, яка виконує завдання на Лиманському напрямку. Ми організували збір коштів і придбали новітні детектори «ВАРТОВИЙ SА6» за 40 тисяч гривень.
— Зі зборами стало важче?
— Я не сказала б. Лубенці мене знають, довіряють. Знають також багатьох своїх земляків, які нині у війську. Серед них є батьки з синами. Тому активно допомагають.
До речі, ще дорогою назад я виставила у фейсбуці оголошення про збір на тепловізор для 77-ї окремої аеромобільної бригади, в якій служать наші земляки. Вони дуже потребують цих «очей», що дозволяють спостерігати переміщення ворога в темноті. Ми їхали ще територією Донеччини, а вже перші донати почали надходити. Думаю, зробимо подарунок бійцям до Великодня.
У березні купили бус за 90 тисяч для 36-ї бригади, який вже виконує свою роботу на передовій. А для 116-ї бригади зібрали 150 тисяч на джип.
Всім говорю: ми можемо ТУТ працювати, бо ТАМ хлопці на смерть стоять за нас. Це мотивує донаторів.
— Розкажіть про своїх людей, які не втомлюються допомагати війську.
— Наш неприбутковий благодійний фонд має кілька підрозділів, кожен з яких відповідає за певний напрямок. Один з найбільших — «Команда Галини Волик» із Засулля. Син пані Галини воює, а вона з командою волонтерів займається виготовленням професійних маскувальних сіток й пошиттям маскувальних плащів за власними викройками. Жінки працюють на чотирьох швейних машинках. Їх часто просять про великі сітки — на танки, міномети та іншу бойову техніку.
Такі маскувальні сітки на техніку шиють засульські волонтерки
Підрозділ «Тепло сердець» у Лубнах пошив уже понад 1500 окопних подушок. Це те, чого найбільше потребують хлопці, які сидять у норах. Волонтерки шиють також у великих кількостях каремати.
Волонтери з підрозділу «Мир — Україні» (Войниха) — майстрині з приготування смаколиків.
Загалом таких підрозділів кілька: «Оберіг» у Березівці, «Незламні» в Хорошках, «Нескорені» в Литвяках, «Команда Олени Курдюкової», «Сестри» та «Мереживо Захисту» в Лубнах. Окрім того, з нами співпрацюють підприємства, заклади, окремі громадяни.
— А який настрій на передовій?
— Бойовий! І у 22-річного юнака, який добровільно понад рік тому пішов воювати слідом за батьком, і в зрілого чоловіка, котрому вже за 50. Вони завжди на позитиві, не ниють: «Коли вже та війна закінчиться? Бо хочемо додому». Та й мови про це немає! Всі мотивовані, з ким би не зустрічалися. Всі налаштовані на Перемогу!
Катерина Скуратовська під час поїздки на передову
— Що вас, буває, засмучує у волонтерській діяльності?
— Коли «Нова пошта» повертає посилки. Ось недавно одна повернулася, бо бригада не вийшла з оточення. Півтора місяця пролежала у відділенні на Харківщині… Знаю, хлопці живі, правда, не знаю, на чому вони тримаються. Дуже сподіваюсь, що повернуться.
А глянеш на інших, що сидять у кафе і навіть 50 гривень не перекинуть, то серце болить…
Раніше «ФАКТИ» розповідали про волонтера Максима Калінчука, який малює, тримаючи в зубах пензлик, і допомагає армії.
Фото надані Катериною Скуратовською
