Поблизу міста Щолкіне на сході Криму розташована одна з найбільших недобудов часів СРСР — Кримська атомна електростанція (АЕС). Її будівництво розпочали у 1975 році з метою забезпечення енергією півострова та розвитку промисловості. У 1987 році роботи призупинили, за два роки — остаточно припинили. У 1990-х недобудований корпус реакторного відділення став майданчиком фестивалю "КаZантип".
За різними оцінками, обʼєкт був готовий вже на 80-90%, але станцію так і не ввели в експлуатацію. Чому від проєкту відмовилися і чи потрібна для електропостачання на півострові окрема АЕС — дізнається Суспільне Крим.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Ідея спорудження Кримської АЕС виникла ще у 1960-х роках після аналізу паливно-енергетичного балансу СРСР. Фахівці прогнозували, що через 10-15 років європейська частина країни може зіткнутися з дефіцитом енергоресурсів. Рішенням мало стати масштабне будівництво атомних електростанцій.
"Так могло б бути, якби СРСР розвивався лінійно, без катаклізмів. Але до 70-х років країна надірвалася на гонці озброєнь, зіткнулася з економічним крахом і почала поступово розвалюватися. Москві було не до непотрібних електростанцій", — пояснив український журналіст, оглядач "Крим.Реалії" Микола Семена, який досліджував тему Кримської АЕС.
За його словами, державний план не врахував низку обставин, зокрема економічні обмеження та технологічні ризики. Розвиток атомної енергетики в СРСР відбувався шляхом адаптації ядерних установок, створених для військових потреб. Основу становили реактори двох типів — ВВЕР-1000Водно-водяний енергетичний реактор та РВПК-1000Реактор великої потужності канальний.
"Але ці технології почали застарівати, а інші напрямки реакторобудування широкого розвитку не отримали", — додав Семена.
Кримська АЕС проєктувалася за типовою схемою із реакторами ВВЕР-1000, відпрацьованою на перших чергах Запорізької в Україні та Балаковської станції в РФ. Проєкт у Щолкіному передбачав чотири енергоблоки.
Експерт з міжнародних енергетичних і безпекових відносин Михайло Гончар повідомив, що рівень споживання електроенергії в Криму відповідав приблизно одному енергоблоку.
"Кримська АЕС не була критично необхідною Україні. Півострів споживав електроенергії приблизно на рівні одного енергоблоку, тоді як планували звести чотири. Якщо припускати, що станцію могли використовувати для постачання електроенергії на південь Росії, то це малоймовірно, адже паралельно будували Ростовську АЕС", — повідомив Гончар.
Станція розглядалася як елемент загальносоюзної енергосистеми, а не лише як джерело покриття місцевих потреб.
Будівництво АЕС загальмувалося після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. В уряді СРСР ухвалили рішення про зупинку спорудження майже всіх енергоблоків на базі реакторів РВПК і ВВЕР-1000. Крім Кримської, припинили або заморозили будівництво АЕС в інших регіонах.
"На ЧАЕС використовували реактори типу РВПК. У Криму планували встановити ВВЕР. Це різні конструкції. ВВЕР не мають графітового уповільнювача, який відіграв роль у Чорнобильській аварії", — пояснив експерт.
Після цього в Україні також запровадили мораторій на будівництво нових атомних електростанцій, який згодом скасували. Попри те, що реактори ВВЕР конструктивно відрізнялися від чорнобильських РВПК і не мали графітового уповільнювача, рівень суспільної недовіри до атомної енергетики різко зріс.
Одним із додаткових аргументів проти добудови називали сейсмічну небезпеку півострова. Згадували землетрус 1927 року та можливість коливань магнітудою 9.
"Це була часткова правда. Але якщо це критична проблема, її потрібно було враховувати ще на етапі проєктування", — зазначив Семена.
На момент зупинки будівництва у 1987 році на майданчик було доставлено практично все основне обладнання, включно з реактором. Після припинення фінансування створили спеціальну структуру для утилізації цього обладнання.
"Унікальні мельхіорові труби, кабелі, механізми продавалися за безцінь. Є офіційна бухгалтерія — як за металобрухт, і є неофіційна, де справжні цифри знають одиниці", — розповів український журналіст.
З 1978 року неподалік від Кримської АЕС будували місто Щолкіне — "атомоград", місто-супутник АЕС. Його споруджували на місці стародавнього села Акташ, яке існувало там ще з часів кіммерійців. Інфраструктуру планували під потреби великого енергетичного об’єкта.
"У всіх був ентузіазм і очікування дива. Але коли будівництво припинили, це створило серйозну соціальну проблему. Першими виїхали атомники. У квартирах не було газу — все розраховувалося на електрику. А електрики почало бракувати", — згадує Семена.
Наприкінці 1980-х проти запуску станції активно виступали екологічні організації. За словами журналіста, у період перебудови протестний рух отримав широку підтримку, а прихильників майже не залишилося.
Будівництво Кримської АЕС призупинили у 1987 році та остаточно припинили у 1989-му. У 1990-х недобудований корпус реакторного відділення став майданчиком фестивалю "КаZантип".
Після окупації Криму 2014 року ідеї добудови АЕС періодично з’являлися в заявах окремих російських політиків. У 2015 році таку пропозицію висловлював член Ради Федерації РФ Віктор Рогоцький. Водночас керівництво концерну "Росенергоатом" заявило про безперспективність цієї ініціативи.
"Від станції, колись готової на 90%, вже не залишилося нічого. Реактор був порізаний і проданий як металолом. На колишніх технологіях добудова була неможлива, нових технологій у Росії немає", — заявив Семена.
Після 2014 року Росія обмежилася будівництвом енергомосту у вигляді прокладання кабелів по дну Азовського моря через Керченську протоку. Також окупанти побудували дві ТЕЦ поблизу Севастополя та Сімферополя.
Рішення про остаточне знесення залишків Кримської АЕС ухвалила окупаційна влада. "Голова" Криму Сергій Аксьонов заявляв, що на місці колишньої АЕС побудують індустріальний парк "Щолкіне". Проте жодного будівництва там не починали.
"Сказали, що будуватимуть індустріальний парк. Але хто буде інвестувати у незаконно окуповану й відрізану від світу територію?" — зазначив журналіст.
Матеріал підготувала Яніна Семенюк.