До Дня пам’яті захисників України в день 10 річниці Іловайської трагедії (29 серпня) в Києві на Михайлівській площі відкрилась документальна фотовиставка «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014». На церемонії відкриття кореспондент «ФАКТІВ» зустрівся з майором Володимиром Бабенком (позивним «Фагот»), який 29 серпня 2014-го разом з побратимами брав участь в спробі наших військ вирватись по так званому «зеленому коридору», який на ділі виявився пасткою — російські окупанти прямим наведенням, наче в тирі, розстрілювали колону з важкого озброєння та кулеметів. Володимир Бабенко (тоді він був старшим лейтенантом, командиром протитанкового взводу батальйону спеціального призначення «Донбас») вижив, пройшов через полон. У 2016-му звільнився в запас. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, повернувся на службу в Національну гвардію України. Ми попросили його розповісти про Іловайську трагедію та про те, що стало її причиною.
«Якби наказ виходити з Іловайська нам дали 25 або 26 серпня, то ми б всі вийшли»
— Понад 10 років тому я пішов на війну добровольцем: другого червня 2014-го прибув в одну з військових частин Національної гвардії України, де формувався батальйон «Донбас», — розповів «ФАКТАМ» майор Володимир Бабенко. — Тоді я мав військове звання старший лейтенант. Нас, офіцерів, зібрали в солдатському клубі, перед нами виступив генерал Кривенко: «Ми новостворена Національна гвардія України — колишні Внутрішні війська. Маємо на озброєнні автомати, кулемети, пістолети. Чи цього достатньо, щоб воювати?» Я підняв руку, сказав, що служив в радянській армії, спеціаліст по протитанкових комплексах «Фагот», протитанкових гранатометах СПГ-9М. Генерал запитав: «Якщо ми запросимо це озброєння у Міноборони, зможете підготувати особовий склад?» — «Так точно, зможу». — «Напишіть рапорт». Нам передали це озброєння, а також автоматичні гранатомети, міномети та зенітні установки. Зауважу, що я був не єдиний кадровий офіцер з досвідом. Скажімо, застосуванню в бою мінометів бійців вчив офіцер з позивним «Ахмед».
ВІДЕО ДНЯ
Так от, значною мірою завдяки тому, що наш батальйон спеціального призначення «Донбас» отримав важке озброєння, ми стали фактично штурмовим підрозділом. Нас направили в зону проведення, як тоді казали, антитерористичної операції. Ми брали участь у звільненні Попасної, Лисичанська. Після того був Іловайськ.
У 2014 році Володимир Бабенко очолив протитанковий взвод в батальйоні спеціального призначення «Донбас». Фото зі сторінки Володимира Бабенка в «Фейсбуці»РЕКЛАМА
— Які з цих операцій стали найважчими, які найбільше запам’яталися?
— Власне, всі ці бої були не легкими, тому всі й запам’яталися. В Іловайську ми знищували техніку противника в умовах фактично повного оточення.
РЕКЛАМА
Це фото зроблено під час першого штурму Іловайську українськими військами 10 серпня 2014-го. Медик біжить надавати допомогу пораненим. Фото з виставки «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014»
— Коли ви заходили в це місто, було розуміння, що опинитесь в мишоловці?
РЕКЛАМА
— Те, що ми 24 серпня опинились в оточенні, я знав. Був намір вивести нас з того оточення — щодо цього зі мною зв’язувався офіцер 93-ї бригади, яка згодом отримала назву «Холодний Яр». Але була потрібна команда вищого керівництва. Якщо конкретно, то генерала Хомчака (ми йому підпорядковувалися). Команда надійшла запізно — 29 серпня. Якби наказ виходити з Іловайська нам дали 25 або 26 серпня, то, ми б благополучно всі вийшли. Я так вважаю.
Тут слід сказати, чому, власне, ми опинилися в Іловайську в оточенні. Річ у тім, що в День Незалежності України російські війська зайшли на територію України з Ростовської області. Коли я знаходився в полоні, російський офіцер сказав таке: «Ваш (тобто Порошенко) решил провести парад, а наш решил показать, что у нас есть армия. Нам приказали — мы вошли».
Бійці «Донбасу» готуються до штурму Іловайська. Фото з виставки «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014»
— Що було безпосередньо перед тим, як ви опинилися в полоні?
— Було так: вийти з Іловайська ми мали по так званому «зеленому коридору». Але спершу я зі своїм взвод, зайнявши оборону на околиці хутора Кобзарі, прикривав відхід нашого батальйону з Іловайська. Коли батальйон вийшов, ми за наказом рушили його наздоганяти й доєднались до нього в селі Червоносільському (належить до Іловайської громади. — Авт.).
— Там ви продовжували знаходитись в оточенні?
— Так.
Українські воїни в Іловайську розробляють план підриву залізничної гілки на Харцизьк. Фото з виставки «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014»
Читайте також: «Під час затишшя на щось присів. Потім зрозумів, що це були тіла загиблих хлопців»: розповідь очевидця Іловайської трагедії
— Були хоч якісь шанси вирватись звідти?
– Фактично ні. Розповім детальніше: в селі зібрали всі українські сили, які виходили з Іловайська — підрозділ ЗСУ, Національної гвардії, добровольчі батальйони. Власне, те село розміщено на одній широкій вулиці. На ній вишукувалась величезна колона з військової техніки та звичайних автівок, які ми використовували.
Як я вже сказав, начебто були проведені переговори з російською стороною і досягнуто домовленості, що вийдемо по «зеленому коридору». Але коли ми ще знаходились в селі, почалися обстріли — росіяни стали гатити по нас з мінометів та гаубиць. Тож ми були змушені негайно почати рух, щоб вийти з села. Коли колона опинилась на трасі, я побачив, що росіяни окопалися вздовж неї з обох боків. Наче в тирі з відстані 200−300 метрів вони розстрілювали нас прямою наводкою з гармат та кулеметів. За такого щільного вогню прорватися було неможливо.
Бійці «Донбасу» евакуюють поранених з підбитої БМП. Фото зроблено 10 серпня 2014 року. Фото з виставки «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014»
«В полоні я був дві доби. Але за ці дві доби вигріб по повній»
— Як ви потрапили в полон?
— Ми їхали в мікроавтобусі Renault Trafic. Буквально поруч з ним влучила російська ракета. Наша машина не могла їхати далі.
— Ви втратили свідомість?
— Ні. Ми вискочили, розосередилися. Могли прийняти бій, але мали лише стрілецьке озброєння — автомати. А російські десантники, які протистояли нам, мали РПГ (реактивні протитанкові гранатомети), кулемети. Я вступив в переговори з їхнім офіцером. Він сказав: «Начнешь огневой контакт, положишь хотя бы одного моего бойца — пристрелим вас всех». Ситуація була безвихідна. Так ми й потрапили в полон до костромських десантників 331 ударного полку повітряно-десантних військ російської федерації.
Коли нас везли з того місця, я побачив, що далі вздовж траси, по якій ми намагалися вирватися в напрямку райцентру Старобешево, окопані російські танки. Тобто, якби росіяни не зупинили наш Renault Trafic вистрілом ракети, то далі нас знищили б їхні танки.
26 серпня 2014 року. Бійці допомагають пораненому побратиму дійти до машини для евакуації з оточення. Фото Макса Левіна
— Як з вами поводилися російські десантники?
— Нормально: насилля не було, давали воду, погодували. Але потім вони віддали нас сепаратистам, які безжально били. Мені зламали два ребра, вибили зуби. Єдине, що вони надали кожному з нас можливість зробити по одному дзвінку родичам.
— Де вас утримували?
— В будівлі, де до окупації Донецька розміщувалось управління СБУ по Донецьку та Донецькій області.
— На кого вас обміняли?
— На російських десантників (це не та група «заблукавших» десантників, яку показували по телевізору). Російські командири не хотіли розголосу, тому пішли на обмін на рівні військових частин — Служба безпеки України участі в цьому не брала. Сепаратисти загрузили нас, 17 офіцерів, в машину. Я спитав, куди нас везуть. «К русским — меняют вас». В полоні я був дві доби. Але за ці дві доби вигріб по повній.
— Вже є офіційні результати розслідування Іловайської трагедії?
— Заведено кримінальну справу, розслідування веде Офіс генерального прокурора. Але, на жаль, не всі офіцери дають покази. І це гальмує справу. Після початку повномасштабного вторгнення розслідування зі зрозумілих причин йде не надто активно. Боюсь, що Іловайськ, на жаль, буде забутий.
Як повідомили «ФАКТАМ» в Національному меморіальному комплексі Героїв Небесної сотні — Музеї Революції гідності, документальна фотовиставка «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014» триватиме на Михайлівській площі до 22 вересня.
P. S. Згідно з офіційними даними, безпосередньо під час прориву з оточення загинули 254 українські воїни, ще 84 зникли безвісти.
Читайте також: Якби не Іловайська трагедія, росіяни дійшли б до Маріуполя, — полковник Євген Сидоренко
Фото зі сторінки Володимира Бабенка в «Фейсбуці»
