Відомий український режисер Олексій Комаровський першим за часів повномасштабного вторгнення відтворив реконструкцію реальних подій окупації Київщини — фільм «Область Героїв». Тоді для європейської аудиторії картина про волонтерів стала справжнім шоком. Як і фільм українського режисера Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі», що отримав «Оскар». А майже через три роки після початку великої війни Олексій випустив романтичну картину «Коли ти вийдеш заміж?». Режисер впевнений, що, попри криваву війну, залишається місце коханню та справжнім почуттям.
В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Олексій Комаровський розказав про зйомки під час війни, періоди депресії та найбільші страхи.
«Люди потребують „пілюлю позитиву“»
— Фільм «Коли ти вийдеш заміж?» розважального жанру. Але багато хто каже, що зараз нам не до розваг.
ВІДЕО ДНЯ
— Коли на початку повномасштабної війни я почав працювати над проєктами, присвяченими героям, були люди, які вважали це недоречним. Зрештою, у складні часи багато хто переконаний, що в такій ситуації взагалі краще нічого не робити. Але такий підхід зумовлений певним психологічним станом. І це нормально.
Щодо розважального жанру, то ми вже майже три роки живемо у війні. Як режисер я маю відчувати потреби аудиторії й усвідомлювати, що може бути важливим для людей через пів року чи навіть рік, адже створення кіно — це тривалий процес. Влітку 2023 року я зрозумів, що людям потрібне щось світле та позитивне — я розпочав роботу над проєктом «Сусіди назавжди». Головне — знімати подібні проєкти за приватні кошти та працювати над залученням інвестицій. Людям потрібне перезарядження. Не можна тривалий час триматися лише на драмі й важкості. Ми вже пройшли той період, коли можна було «жити» тільки новинами. Люди потребують «пілюлю позитиву». Тому після серіалу «Сусіди назавжди» я зняв повнометражну комедію «Коли ти вийдеш заміж?».
РЕКЛАМА
Олексій Комаровський під час роботи над комедією “Коли ти вийдеш заміж?”
— Що було найскладнішим під час зйомок в умовах війни?
– Об'єднати всі ресурси. Привезти іноземних акторів до України, організувати приїзд частини іноземної знімальної групи. Не змусити, а переконати іноземних партнерів у тому, що Україна здатна знімати міжнародні фільми. Адже це перша картина, знята повністю за приватні міжнародні інвестиції під час війни.
РЕКЛАМА
Це вже мій третій фільм під час війни. І так само ми стикалися з тривогами — зупиняли процес, з ракетними обстрілами — знову зупиняли, з комендантською годиною — все організовано так, щоб не порушувати її. Було важко, але всі адаптувалися до таких умов.
Читайте також: «Якби побачили, як я психую, сказали б, що я — демон»: Наталка Денисенко про зміни під час великої війни
РЕКЛАМА
— Що ви відчуваєте зараз, коли велика війна триває майже три роки?
— Глибокий сум і співчуття до всіх, хто постраждав через тривалу війну. Масштаб людських страждань важко описати. Водночас є розуміння, що вдалося зробити чимало для суспільства та індустрії, і це надає сили та мотивацію рухатися вперед. Мене надихають люди та їхні емоції.
За час війни Олексій Комаровський зняв три фільми
— А бувають періоди депресії?
— Скоріше, періоди фізичного та емоційного виснаження, в першу чергу фізичного. Як виходжу з цього? Природа і певна самотність допомагають. Три дні подорожі за кермом по області, по лісах, на Київське море — і це дає новий заряд енергії. Але депресії не було, адже зараз не час для цього. Окрім того, спорт і тренування — ще один спосіб. Знаєте, іноді достатньо просто вийти на турнік у дворі й провести 15 хвилин на тренуванні, або піти на пробіжку — і це теж дає потужний емоційний заряд. І тоді важкі емоційні стани проходять.
«Більше немає місця для страху чи жалю»
— Що найчастіше згадуєте з 24-го лютого 22 року?
— Людей. Тих, хто був тоді поряд, кого я знав, але яких вже немає.
— Як війна змінила ваше життя?
— Вона змінила темп життя, його сенси та пріоритети. Щодня ти думаєш не лише про роботу, родину чи майбутнє, а й про те, що зробити для перемоги. До багатьох речей, які раніше здавалися неможливими, звикаєш: сирен, обстрілів, вибухів. Це страшно, але ти просто рухаєшся вперед. І головна зміна — більше немає місця для страху чи жалю.
“Створювати фільми під час війни важко, але всі адаптувалися до таких умов”, – каже Олексій
— Ви першим відтворили у кіно події окупації Київщини. Яка історія запамʼяталася найбільше?
— Історія ветеринарів. Молодий чоловік і дівчина, які до війни майже не були знайомі, лише знали одне про одного, одружилися на 90-й день війни. Вони врятували життя дитини, самі були лікарями-ветеринарами в окупації й зараз чекають на дитину. Вони спочатку, навіть, не хотіли зніматися. Ставилися до нас з недовірою — телевізійники, мовляв, прийшли ще щось питати… Але зрештою погодилися поділитися своєю історією зі світом. Ми досі спілкуємося.
Читайте також: «Бачиш ворогів — стріляєш. Це просто робота»: актор та військовий Олег Іваниця про виклики великої війни
— Якими були ваші особисті переживання у перші дні вторгнення?
— Ми з родиною зустріли велику війну в Києві. Перші п'ять днів залишалися тут. Було складно, але ми справлялися. Зараз я можу говорити про це спокійніше, навіть упевнено, тому що ми дійсно знаходили в собі сили діяти. Пізніше я перевіз сім'ю на захід України й сам одразу повернувся до Києва. Відтоді постійно тут.
Через три роки, звісно, емоційний стан змінився. Рік тому, коли мене запитували про ці події, я розповідав детально. Як зустрів диверсійну групу, як допоміг її затримати, як наводив на російський літак, перебуваючи на прямому зв’язку з Міноборони. Це був дуже інтенсивний, напружений час. І попри все, я вдячний тим, хто тоді діяв разом зі мною.
“Я уявляю день нашої Перемоги, як момент, коли ми зупинимося, щоб віддати велику шану кожному, хто протягом цих важких років її наближав”, – каже Олексій Комаровський
— Про що зараз найчастіше жалкуєте?
— Ні про що. Просто немає часу на це. Темп життя настільки швидкий, енергійний, постійно рухаюся вперед, розв’язую безліч задач, вкладаю себе в роботу — і не залишається місця для жалю.
— А для відчуття страху?
— Частіше я відчуваю біль — коли читаю новини, дізнаюсь про події, які справді зачіпають. А страху… У мене справжній страх висоти. Але, якщо чесно, просто не встигаєш боятися. А обстріли та вибухи стали частиною реальності.
Читайте також: «Ухилянтом, щоб потім все життя труситися, бути не хочу»: зірка детективу про виклики під час великої війни
— Чи уявляєте день нашої Перемоги?
— Я уявляю цей день, як момент, коли ми зупинимося, щоб віддати велику шану кожному, хто протягом цих важких років наближав нашу Перемогу.
Перемога у мене асоціюється з великою площею, де всі радіють, обіймаються, машини сигналять, а люди плачуть від щастя. Ці сцени, ніби з фільму, уособлюють ейфорію, згуртованість і щирі посмішки. Це буде момент, коли кожен відчує гордість і радість за нашу країну. І жодна кінематографічна сцена не зрівняється з відчуттям бути разом та усвідомити, що ми вистояли.
Раніше ветеран війни Олег Симороз, який втратив обидві ноги, розповів про зйомки у серіалі «Повернення», головний герой якого після важкого поранення адаптується до цивільного життя.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції
