Кожної весни Великдень приходить в різні весняні дати, які залежать від місячно-сонячного календаря. Цьогоріч християни східного та західного обрядів святкуватимуть Воскресіння Христове одночасно — 20 квітня. Це одне з найголовніших і найшанованіших свят, яке символізує воскресіння Ісуса Христа після розп’яття на горі Голгофі. Саме з цієї дати веде відлік церковний календар, і багато християнських свят прив’язані до Воскресіння Господнього.
В українському побуті здавна існують певні традиції святкування з пасхальною атрибутикою і народними обрядодіями. Яке значення мав Страсний тиждень і які звичаї характерні для цього періоду перед Великоднем, «ФАКТИ» дізнавалися у Ніни Главацької, етнографині, старшої наукової співробітниці відділу виставкової роботи Національного музею архітектури і побуту (у Пирогові).
До четверга треба було встигнути посіяти на городі все насіння
— Вели́кдень (або Воскресі́ння Христо́ве, Па́сха) — найбільше свято християнського богослужебного року, встановлене на честь Воскресіння Ісуса Христа, — починає розповідь Ніна Главацька. — Великдень має найвищий статус торжества в усьому християнському світі. Дату святкування (це перехідне свято) у 325 році врегулював Перший Вселенський Собор у Нікеї. Вона має випадати на першу неділю після першого весняного повного місяця, яка настає після весняного рівнодення. А підготовка до свята починається після Масляної впродовж семитижневого Великого посту. Після Вербної неділі, з 14 квітня, починається останній тиждень Великого посту.
ВІДЕО ДНЯ
Підготовка до Великодня у вірян була довгою — сім тижнів Посту, а останній має назву «білий», «чистий» або «страсний», «страсна седмиця». На цьому тижні у вірян суворий піст і кожний день має своє призначення.
Останній тиждень перед Великоднем у вірян був особливо суворий піст і кожний день мав своє призначенняРЕКЛАМА
На страсний понеділок українці прибирали оселю — мили, чистили. До схід сонця матері будили дочок і разом порядкували: мазали глиною призьбу, мили скриню на одяг, лавиці, стіл, двері, вікна тощо. Після обіду йшли на город — до четверга треба було встигнути посіяти все насіння.
У страсний вівторок жінки золили, прали, прасували одяг, виносили на двір постіль, покривала тощо. Готували святковий одяг, прикрашали хату новими вишитими рушниками. Чоловіки заготовляли дрова для випікання пасок.
Середа була днем завершення найважливіших господарських робіт, пов’язаних з городом, впорядкуванням хати та наведенням у ній ладу, прибиранням на подвір’ї.
РЕКЛАМА
Чистий четвер — найважливіший день тижня, який називається ще світлим, великим, страсним або живним. Це день весняного очищення та здійснення профілктичних обрядів, які б запобігали хворобам впродовж року. Віряни вдавалися до найважливіших «чистителів» і «святителів» — до вогню і води, і за допомогою цих стихій були поширені звичаї очищення: умивання, обливання, іноді купання у річках, а також паління четвергових вогнів і обкурювання приміщення. Побутувало вірування: у четвер вранці ворон купає в річці своїх дітей, а живуть ворони сотні літ. Отже вода на світанку цілюща, тож щоб бути здоровим, «відмити» та заворожити недугу і смерть, треба скупатися до схід сонця, «до ворона», бо пізніше вода втратить свою чудодійну силу.
Іноді для посилення цілющої властивості води в неї опускали срібло. Кидали його у воду, аби жити багато і щоб водилися гроші. Подекуди в четвер варили у воді вербу, обливалися нею «на здоров’я», позбуваючись нашкірних хвороб: треба було покупатися, зачерпнути з свого купелю відро води і вилити її на перехресті, «щоб там усе лихо зоставалося». А дехто ще й примовляв: «Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров’я в ручки, в ніжки і в живіт трішки». Обережні люди, знаючи про такий звичай, ранком з хати або не виходили, або обминали перехресні дороги — «щоб хвороба не вчепилася».
Часто очисні вогні розкладали на пагорбах, щоб заграву спостерігала вся місцина
— Обрядове купання у великий четвер символізувало не лише профілактику хвороб, а й очищення перед початком польових робіт, — продовжує Ніна Главацька. — Час здійснення обряду зберігся, однак форми і зміст з часом змінилися (обрядодію слід здійснювати саме на світанку, адже ця пора вважалася найбільш вдалою для магії).
Очищувальну силу мав звичай у ніч великого четверга палити вогні. В саду і на городі господар згрібав велику купу листя-бадилля і спалював. Часто очисні вогні розкладали на пагорбах, щоб заграву спостерігала вся місцина. Люди вірили у силу вогнів, які проженуть злі сили, смерть, хвороби, очистять землю і сприятимуть врожаю і приплоду худоби. Тому промовляли: «Смерте, іди на ліси, іди на безвість, іди на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас із своєї комори. Смерть з морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала!» Підлітки приносили гОловні з цим вогнем додому і там розпалювали домашнє вогнище.
РЕКЛАМА
Серед інших захисних обрядів важливе місце займало приготування так званої «четвергової солі». Грудку солі загортали в ганчірку і клали у піч. Ганчірка обгорала, а сіль зберігали до Великодня. Тоді, як поверталися з церкви і сідали за стіл розговлятися, господар клав цю сіль на хлібину і все це ставив на покуті під образами. Сіль вважалася ліками від усіх хвороб (від пристріту, при болях у животі тощо), тому зберігали її впродовж року.
Увечері в церкві відправляються «Страсті». Люди намагалися зберігати урочистий спокій і додержувати тиші: ні сміху, ні співів, ба навіть голосних розмов на вулицях в час, коли в церкві читалися Євангелії, чути не було. Повертаючись з церкви, намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла. Для цього робили спеціальні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла. Червоні, сині, зелені ліхтарі у формі зірки, місяця або церкви були колись гарною оздобою цього вечора.
Зі свічкою обходили господарство, підкурювали всі входи і виходи, а заходячи до хати, випалювали хрест над дверима в хату, також полум’ям страсної свічки випалювали хрест у хаті на сволоці, «щоб лиха нечисть хату минала». Цей хрест залишався на сволоці подекуди до наступного Чистого четверга. Окрім очисних, страсним свічкам надавали ще й апотропеїчних (захисних) властивостей. Їх зберігали в хаті на почесному місці за образами до наступного Чистого четверга. Страсна свічка в народному віруванні мала велику магічну силу. Вірили, що ця свічка в скрутний час стане у пригоді: запалювали її перед образами, коли на мешканців дому нападав страх, також під час великої грози, «щоб грім хати не спалив», а ще при тяжкій хворобі людей або худоби, під час тяжких пологів, давали свічку в руки вмираючому. Пасічники з цією свічкою ходили до бджільника.
Страсні свічі селяни лили самі, бо «трудова свіча лучче Богові вгодна». І лили їх такими, щоб вистачало надовго — бувало свічі «в два аршини довжиною і до десяти фунтів вагою». На Харківщині вірили в особливу силу свічки, що горіла дванадцять Страстей — з року в рік. У кого є така свічка, «той собі хату де схоче поставить, і всяке господарство буде йти йому добре, і не пристане до нього ніяка нечисть». В інших місцях України вважалося, що як свічка горіла в церкві три роки підряд на Страстях під час читання Євангелій, то така свічка вже мала достатню чарівну силу, щоб «берегти хату від усього злого».
В Чистий четвер після читання Євангелій в церкві вмовкали дзвони аж до 23-ї години суботи — бо увесь християнський люд сумує через смерть Христа на хресті. Для скликання люду до церкви використовували «клепала» та «калатала» — дерев’яні колоди з молоточками, стукіт яких відганяє нечисть.
На Чистий четвер припадав перший з двох поминальних днів, які припадають на Великодні свята. Він отримав назву «Навський Великдень». На Київщині, Подоллі, Левобережжі люди вірили: цього дня померлі родичі повертаються на землю, аби разом з живими відзначити Великдень. Увесь тиждень вони ходять по землі разом з живими і тільки на Проводи (неділя, понеділок або вівторок так званого Хоминого тижня) повертаються назад.
На Навський Великдень у тих регіонах, де він припадав на Чистий четвер, було розкладали в четвер проти ночі величезні вогні — аби вогні зігріли душі померлих і освітили їм дорогу до церкви. Вважалося, що на Навський Великдень, у Чистий четвер, душі приходять додому вечеряти. А щоб впізнали, куди їй йти, ворота двору обв’язували рушником. Люди, сідаючи до вечері, спершу дмухали на лаву, аби «не присісти якоїсь душечки». Після вечері ж на всю ніч для пращурів залишали на столі страви.
Печена поросятина в нашій традиції не випадкова
Оскільки на великодньому столі повинні бути шинка й ковбаса, то перед Великоднем кололи кабанів і робили це саме у Чистий четвер. А що цей четвер «чистий», то «як заколоти кабана в цей день, сало буде чисте, в ньому ніколи не заведеться нічого «ні противного, ні вредного». Крім кабана, різали ще й поросятко, бо за старим звичаєм, разом з паскою, в церкві святили й печене порося зі шматком хріну в зубах. Печена поросятина в нашій традиції не випадкова. Кабан — символ сонця. Великдень до прийняття християнства — свято вшанування весняного сонця. Запікали поросят, а то й підсвинків, і ставили на стіл з хріном у зубах («щоб міцнішим бути»). Крім того, печених поросят з хріном святили разом з паскою і їли відразу ж, коли розговлялися. Цей звичай наших предків зберігався в Україні аж до початку тридцятих років нашого століття. В деяких регіонах в четвер пекли паски.
У Страсну п'ятницю з церкви виносять плащаницю — шматок тканини, в яку було загорнуте тіло Ісуса після зняття з хреста і де зображено його у труні. Під час богослужіння плащаницю тричі обносять навколо церкви, біля якої в кілька рядів стоять по-святковому вбрані люди, панує спокійний урочистий настрій. Віруючі люди в цей день нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря. Оскільки дзвонити в дзвони не можна, то до бантини дзвіниці чіпляють грубу дерев’яну дошку (якщо не почепили в четвер), і дзвонар двома дерев’яними молотками «виклепує» по цій дошці, сповіщаючи про службу Божу. В момент виносу плащаниці діти також вистукують спеціальними ручними калатальцями. Це символізує відлякування нечистих сил.
Повернувшись з церкви, родина звичайно сідає за стіл обідати. Обід у Страсну п’ятницю пісний, навіть риби їсти в цей день не можна. Здебільшого обходяться городиною: капустою, картоплею, огірками та ін. Ні домашньої роботи, ні рукоділля, ні по господарству в цей день робити не можна. Великий гріх рубати дрова або що-небудь тесати сокирою. Колись господині в селах робили в цей день дві роботи: пекли паски та садили капусту — вважалося, що це робити можна — не гріх. Як тільки господині посадять паски в піч, то йдуть висаджувати розсаду — «щоб капуста була здорова, як паска».
В Галичині та в Закарпатті паски пекли переважно у вигляді круглого хліба зі спеціальним орнаментом зверху: жайворонок із складеними «вісімкою» крилами, мотив геометричного колоса, «баранячі ріжки» та квіти тощо. Щоб паска вдалася, треба помолитися і приступати до роботи в тиші і з чистим серцем. Під час замішування тіста господиня вбиралася у новий одяг, окрім цього, вона не повинна була сідати, щоб тісто не «сіло», а підійшло високим. Пекли головну паску, яку носили освячувати, і багато маленьких, які дарували хрещеникам і нужденним. Рід був великий і всіх треба було пригостити, а ще наділити сусідів та до церкви віднести. Головну паску іноді робили такою великою, що доводилося розбирати челюсті печі, щоб її вийняти.
На Великдень обов’язково пекли паски
На Закарпатті вірили: якщо паска в печі добре росте, то буде хороший врожай, а сім’я житиме довго. Якщо не виросте — земля вродить погано. Якщо трісне посередині — у родині хтось помре. Щоб паски були жовтими та гарними, їх загнічували вербою — кидали в піч гілочку освяченої лози. У деяких місцевостях вербу клали згори на тісто — вважали, що так виросте паска. Бойки запікали три вербові галузки в самій хлібині. У багатьох селах донині заборонено впускати до хати будь-кого, коли печеться паска. Вважали, що святковий хліб можна зурочити. «Будуть стукать дверими, да паска сяде, да не буде рости».
А ось давній рецепт Львівської паски (початок ХХ ст.)
Львівська паска
Для випічки потрібно взяти:
- Борошна — 750 грамів
- Молока — 300 мл
- Жовтків — 8 шт.
- Дріжджів (живих) — 50 г
- Вершкового масла — 150 г
- Цукру — 150 г
- Ванільного цукру — 10 г
- Солі — ½ ч.л.
- Родзинок — 50 г
- Цукатів — 50 г
- Мигдалю — 3−5 шт.
Для опари в миску вилити тепле молоко, туди ж додати столову ложку цукру, покришити живі дріжджі, перемішати й дати тісту вирости. Потім змішати жовтки з цукром і ванільним цукром до однорідності. Потерти мигдаль і просіяти борошно. Опару слід влити в просіяне борошно та додати сіль і яєчну масу. Перемішувати потрібно спершу лопаткою, а потім руками. Коли тісто збереться в купку, треба додати розтоплене негаряче вершкове масло. Тісто потрібно вимішувати, поки воно не почне відходити від рук. Потім додати родзинки, натертий мигдаль, сформувати кулю з тіста і дати йому підрости в теплому місці близько двох годин. Сформувати грудочки й вкласти у форми, заповнюючи на 1/3 форми. Дати підрости протягом хвилин 20. Випікайте в розігрітій до 190 градусів духовці до зарум'янення і до сухої скоринки приблизно годину.
У Великодню суботу в деяких регіонах ще печуть паски. В цей день роблять крашанки або, як кажуть на Київщині, «галунять яйця», а в Карпатах — «сливчать сливки». За віруванням, це відбувається в суботу тому, що яйця, пофарбовані в п’ятницю, швидко псуються, а з суботи зберігаються протягом усіх свят. Здебільшого фарбували у червоний, жовтий, синій, зелений і золотистий кольори рослинними барвниками. Для отримання жовтого використовували яблуневу кору; для синього — варили проліски, також використовували сушені ягоди бузини чорної, лушпиння цибулі, кору з чорноклена. Яєць фарбували тринадцять (дванадцять апостолів і Спаситель). Найбільше готували червоних крашанок, бо це нагадує про жертовну кров Спасителя. Вірили, що в свячених фарбованих яйцях є сорок милостинь і що в них перебуває «Дух святий». Яйця освячували на Великдень.
У Великодню суботу роблять крашанки
В деяких регіонах робили гердан — прикрасу з фарбованих порожніх яєць, яку вішали біля ікон. Однак цей звичай зустрічається все рідше, бо існує повір'я: коли гримить грім, «той, що під греблею сидить» (нечистий), ховається в порожніх крашанках. На Полтавщині оселю прикрашали дерев'яними птахами, яких підвішували до балки. Вважалося, що ці фігурки оберігають дім.
В родинах продовжували виготовляти писанки (їх робили впродовж посту, на Білому тижні — головне, щоб до Великодня були готові). Де дівчата були, писалось писанок значно більше. В середньому в родині виготовляли від 30 до 60 штук. Одну-дві писанки клали на посвячення, 2—3 для «христосування з покійниками», 1—2 клали священику в церкві після мирування; 10—15 роздавалося малим дітям-христівникам; 10—12 вживалося для взаємного христосування, а ще дівчата мусили «віддати колодку» парубкам — подарувати писанку хлопцеві, якому симпатизує і якому чіпляла колодку на Масницю (часто дарувала декільком хлопцям).
Готувалась пасхальна корзина, в якій центральне місце відводилось для паски, її обкладали крашанками та писанками, клали збоку шинку, ковбасу, сало, запечених поросят, четвергову сіль, зерно, тепер несуть ще сир, інші продукти. Не було у кошику ножів, прикрас, цінних речей, алкоголю (допускалось вино). Люди святили кошик або в суботу, або зранку, після всеношної.
У деяких регіонах існувала традиція розкладати вогнище на всю Великодню ніч навкруги церкви, щоб цим вогнем очистити повітря і звільнити землю від усяких нечистот на добрий врожай. Вогнище створювало ілюзію біблійного епізоду, коли апостоли грілися біля вогню, чекаючи на Ісуса, тому вогнище вважалося святим і мусило саме згаснути…
Читайте також: Світле Христове Воскресіння: найкращі листівки та вітання зі святом
