Популярний музикант, лідер відомого гурту «ТІК», автор «гімну війни з росією» Віктор Бронюк, зізнається, що зараз на депресію у нього просто немає часу. Восени минулого року він став генеральним директором Вінницької обласної філармонії імені Леонтовича, втілив у життя ІТ-проєкт, випустив новий альбом та вперше зіграв у кіно. Каже, що премʼєру 16-серійної історії про водіїв-експедиторів «АТП Перевізники» (ICTV2), сам очікує з нетерпінням. А ще готується до ювілею рідного гурту «ТІК».
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Віктор Бронюк розповів, чому очікував початку великої війни, про родину за кордоном, своє схуднення та перші зйомки у кіно.
«Це найбільш пристойне слово з трьох літер, яке можна писати на паркані»
— Вікторе, вітаю з першою великою роллю у кіно.
ВІДЕО ДНЯ
— Дійсно, для мене це було дещо несподівано. Я давно маю з телебаченням тісні стосунки — на каналі ICTV ще до повномасштабного вторгнення був ведучим кулінарного проєкту «Перше, друге та компот». Розпочинаючи роботу над серіалом «Перевізники», канал запитав, чи не проти я, щоб у фільмі була використана наша музика. Тоді, памʼятаю, ми пожартували, що можемо і знятися. А через два місяці передзвонили з каналу і сказали, що спеціально для мене написана роль і треба їхати на зйомки. Виявилось, що там повноцінна роль на епізод, а мої партнери — відомі актори: Остап Ступка, В’ячеслав Довженко. Я перепитав: «Точно хочете, щоб я грав?» (сміється. — Авт.). Насправді робота над серіалом проходила швидко, команда працювала злагоджено і мені, зізнаюсь, самому цікаво побачити, що вийшло.
— Ви зіграли кінопродюсера…
РЕКЛАМА
— Персонажа, подібних якому я часто бачив за лаштунками концертів. Так що для мене не було нічого незвичайного. Лише доводилось весь час ходити з маленьким песиком на руках — такий був мій герой.
У фільмв Віктор зіграв кінопродюсера, який весь час ходити з маленьким песиком на руках
— Цей рік, схоже, для вас досить насичений — скоро ювілей гурту «ТІК».
РЕКЛАМА
— Так, 20 років. Тож на осінь плануємо великий тур Україною і багато сюрпризів для наших шанувальників. Думаємо про концерти з симфонічним оркестром і вже навіть розпочали репетиції. Вразимо всіх!
— Пам'ятаєте, з чого все розпочалось?
— Офіційна дата народження «ТІК» — перший концерт, який відбувся 2 червня 2005 року. Ми тоді були «на розігріві» у співачки Юлії Міщенко — лідерки гурту «Таліта Кум». Виконали чотири пісні. На той момент у нас ще не було назви, але треба було якось написати в афіші, і так виник «ТІК».
— Назва розшифровується, як «Тверезість і Культура». З культурою все зрозуміло, а тверезість?
РЕКЛАМА
— Якщо говорити філософськими категоріями, то тверезість — це також про сприйняття культури. Пам’ятаю, ми, студенти-історики, як волонтери працювали у диспансері наркозалежних. Якось, прибираючи там, мені попалася брошура горбачовських часів боротьби з алкозалежністю, яка називалась «Тверезість і культура». Звідти й назва. В українській транскрипції «ТІК» — це ще і площа, куди звозився урожай, де приймалися важливі рішення, проводилися базари. У будь-якому випадку — це найбільш пристойне слово з трьох літер, яке можна писати на паркані.
“На осінь плануємо великий тур Україною і багато сюрпризів для наших шанувальників”, – обіцяє лідер гурту “ТІК”
— Судячи з фото останніх часів, ви дуже схудли.
— Я скинув 30 кілограмів! Просто 13 років тому відмовився від алкоголю, який тягнув за собою закуски, нездорову їжу. У якийсь момент мені вже важко було нагнутися і завʼязати шнурок чи пробігти з дитиною. І я свідомо прийняв рішення. Вага йшла поступово, але зараз я відчуваю зовсім інший комфорт.
«Я записався до ТРО. Реально, а не як Потап — заочно»
— На початку великої війни багато хто замислився, наскільки потрібна його професія.
— Для мене війна почалася у 2014 році. Я дуже тяжко переніс її початок, навіть захворів. Тоді дійсно закрадалися думки про те, що шоубізнес може стати зовсім непотрібним. Якщо мова про широкомасштабну війну, то у мене було вже «щеплення» чотирнадцятим роком. Велика війна була для мене очікуваною. За п'ять днів до 24-го лютого ми зібралися з дружиною та дітьми на кухні й проговорили, що будемо робити. Визначили, що вони поїдуть за кордон, а я лишаюсь вдома. Дружина з дітьми казали, мовляв, поїдемо разом. Але я був наполегливий, відвіз їх до кордону, а сам повернувся у Вінницю. Перший час у мене вдома був волонтерський штаб. Я, як і більшість друзів, записався до ТРО. Реально, а не як Потап — заочно (сміється. — Авт.). Хоча тоді ніхто не розумів, що це таке. Ми патрулювали вулиці, забезпечували воїнів харчами, контролювали склади зброї. Коли стало зрозуміло, що це надовго, я прийняв присягу і став до лав Збройних Сил України.
Віктор Бронюк і в ЗСУ не розлучався з музикою
— Сімʼя знала про ваше рішення?
— Я сказав їм, тільки коли вони восени повернулися додому. Але всі були вже готові. Діти знали, що я періодично їздив у зону АТО. Звичайно, мені найбільше не хотілось, щоб мої дочка і син були дітьми війни. Памʼятаю, коли про це згадувала моя бабуся, це звучало страшно. На жаль, війна увірвалася і в наше життя. З дружиною та дітьми ми все проговорювали й постійно були на звʼязку. Повернення для них було складним: перші сирени, тривоги, бомбосховища. Але потім вони адаптувалися. Як і багато хто з українців. Війна увійшла у звичний стан речей.
Віктор з дружиною і дітьми
— У вас бувають періоди депресії?
— На неї просто не вистачає часу. Головні ліки проти депресії — бути зайнятим. Є творчість, минулого року я став генеральним директором Вінницької обласної філармонії імені Леонтовича, з товаришем ми розробили та запустили застосунок для ОСББ, надавши тим, хто покинув свої міста і домівки, можливість брати участь у процесах, повʼязаних зі своєю нерухомістю. Тому мені завжди є, що робити. Як казав Кеннеді: «Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, запитай, що ти можеш зробити для своєї країни!»
— Зараз багато розмов про закінчення війни…
— На мій погляд, ми знаходимось у гібридній фазі Третьої світової війни й перемога не трапиться швидко. Світ змінюється, але багато країн не можуть прийняти реальність. Багато різних інституцій не працюють, їхні заяви незрозумілі. Але треба розуміти, що всі війни закінчуються. Весь цей проміжок — одинадцять років — мало хто говорить, як ми будемо жити після. Попереду нас чекає дуже складний період вирішення соціальних питань. Наше суспільство в мирній частині України вже повинно готуватися до цього. І чим раніше ми усвідомимо, як нам жити далі, тим швидше війна відійде.
— Вам пишуться зараз пісні?
— Мало. Перефразую свою пісню «Люби ти Україну»: «Я не хочу писати віршів сумних про те, як живеться в ріднім краю…» Але ідеї зʼявляються весь час. У 2023 році ми записали альбом «18+». Він вийшов дуже різноплановий. Торік випустили пісню «Без тебе», яку я почав писати на початку 2022 року, коли моя родина поїхала. Це пісня про сенси. Я не один, хто у той період думав, заради чого це все, і знаходив відповіді. Але ясно одне — якщо ми зараз не вистоїмо, нашим онукам доведеться також братися за автомат. Маючи сусіда-гопніка, закони раціональності не працюють. Тому за будь-яких обставин нам треба тримати стрій.
Раніше популярний музикант та військовий Олександр Ярмак потужно звернувся до українців.
Читайте також: «Сиве волосся? Його стало безліч!»: співачка Наталка Карпа про чоловіка-військового та випробування війною
