itemprop=”image” itemscope itemtype=”https://schema.org/ImageObject” rel=”nofollow”>
СтаттіІндустріяCBAMРоздрукувати 3021 Липня 2026
Смертельна комбінація: чому 2026 рік може стати переломним для української металургії Читайте на русскомRead in EnglishСтаніслав Зінченко Витрати галузі можуть зрости на $300–350 млн одночасно зі зменшенням продажів на $0,9–$1,1 млрд
Гірничо-металургійний сектор України наближається до середини 2026 року у вкрай складному становищі, яке важко описати інакше, ніж екзистенційне. Це не просто черговий виток циклу «важкий рік — відновлення», до яких галузь звикла за минуле десятиліття. Вперше одразу з обох боків тиснуть обставини: витратна частина зростає практично за всіма пунктами (енергія, газ, вугілля, логістика, персонал), тоді як дохідна — скорочується так само масштабно (CBAM, нові тарифні квоти ЄС, зростання імпорту на вітчизняному ринку).
Згідно з даними Укрметалургпрому, виробництво сталі в Україні за січень–червень 2026 року зменшилося на 3,2% порівняно з попереднім роком, але найскладніший період для металургів очікується з другої половини поточного року. Далі — детальний розгляд кожного з викликів.
Транспорт: “Укрзалізниця” підвищує тарифи саме тоді, коли галузь не може це витримати
УЗ планує підвищити вантажні тарифи на 30% вже з серпня 2026 року, і ще на 15% — з 1 січня 2027-го. Сукупне зростання може досягти 45%, а додаткові доходи компанії — 26 млрд грн. Окремо пропонується запровадити єдиний коефіцієнт (5,139) для порожніх вагонів, незалежно від класу вантажу, з-під якого вони звільнилися. Це підвищить тариф на холостий пробіг вагонів з-під вантажів 1-го і 2-го класів одразу на 60%.
Згідно з розрахунками Федерації металургів України, заплановане зростання тарифів на 45% у 2026–2027 роках збільшить собівартість виробництва тонни сталі на $20–25 через підвищення витрат на логістику як сировини, так і готової продукції. У грошовому вимірі це означатиме $150–180 млн додаткових витрат щорічно для підприємств ГМК (включаючи ланцюжки постачань).
Найбільш уразливими виявляються виробники залізорудної сировини — тут маржинальність традиційно нижча, а ціни у Китаї, на головному експортному ринку, у другій половині року знижуються, тобто зростання транспортних витрат накладається на паралельне падіння виручки. За перше півріччя 2026-го експорт залізної руди з України вже скоротився на 25% р./р.
Енергія: розрив із цінами ЄС звузився, але конкурентоспроможність все одно руйнується
На початку 2026 року галузь зазнала втрати 13% випуску сталі в січні–лютому через критичну ситуацію з електропостачанням на тлі російських атак на енергетику. Різниця в цінах на електроенергію між Україною та ЄС на той момент становила 40–50%. У травні–червні ситуація дещо стабілізувалася: середньозважена оптова ціна електроенергії в Україні в червні була на 8,5% вищою за середню ціну в ЄС і на 13% вищою р./р. Для експортоорієнтованої галузі, яка конкурує на зовнішніх ринках з виробниками, що мають дешевшу енергію, ця різниця означає системну втрату конкурентоспроможності. Наприклад, станом на червень, порівняно з ЄС: там 78% сталі виробляється у країнах з дешевшою електроенергією.
До цього додається регуляторний фактор: НКРЕКП схвалила підвищення з 1 серпня тарифу з передавання електроенергії “Укренерго” на 25% — до 928,45 грн/МВт-год. Для підприємств “зеленої” електрометалургії тариф може зрости на 27%, до 563,26 грн/МВт-год. У грошовому вимірі це означає зростання витрат щонайменше на 500 млн грн або $10–12 млн на рік.
Газ: зношена інфраструктура облгазів перекладається на плечі промисловості
Водночас зростають витрати на газ — через тарифи на розподіл і зберігання, встановлені рішеннями НКРЕКУ. З 1 січня та 1 квітня 2026 року поетапно набули чинності підвищені тарифи на розподіл газу (послуги обленерго/облгазів) для небутових споживачів. У низці областей вартість доставки зросла у 1,5–2 рази — насамперед через знос і руйнування інфраструктури внаслідок бойових дій. Для виробників сталі це означає додаткові $15–20 млн витрат щорічно — сума менша порівняно з енергетичним чи транспортним блоком, але вона додається до загального навантаження в момент, коли жодного запасу міцності для поглинання нових витрат уже не залишилося.
Вугілля: втрата Покровська знищила вертикальну інтеграцію галузі
Разом із Покровськом Україна втратила джерело коксівного вугілля — критично важливий елемент, який десятиліттями забезпечував вертикальну інтеграцію вітчизняного ГМК. Тепер виробники змушені імпортувати вугілля: у 2025 році обсяг імпорту становив близько 3,5 млн тонн. У першому півріччі 2026-го ціни на вугілля зросли на 27% р./р. — з $188/т FOB Австралія до $240/т. За оцінних обсягів імпорту в 1,7 млн тонн за півріччя це означає зростання витрат на $85 млн, а за підсумками всього 2026 року — до $150 млн, або $35 на тонну сталі. Залежність від імпортної ціни та волатильності світового ринку — нова реальність для вітчизняних металургів.
Персонал: заводи біля лінії фронту втрачають людей, яких ніким замінити
Дефіцит кадрів — проблема всієї української економіки, але для металургії вона стоїть особливо гостро, оскільки ключові підприємства розташовані поблизу лінії фронту: Запоріжжя, Нікополь, Кривий Ріг, Кам’янське. Коли люди виїжджають з цих міст, замінити їх на локальному ринку праці практично ніким — він просто недостатньо великий.
Галузь перебуває під постійним кадровим тиском через мобілізацію: лише на п’яти найбільших підприємствах мобілізовано близько 15 тис. осіб, або майже 15% персоналу. За даними АМКР, у доменних цехах бракує 30% персоналу — критична цифра для безперервного виробничого циклу. Конкретним кроком державної підтримки міг би стати такий самий підхід до підприємств ГМК, як до об’єктів критичної інфраструктури й оборонного сектору, тобто з можливістю бронювати 100% військовозобов’язаного штатного персоналу.
Наразі ж підприємства намагаються вирішувати проблему перекваліфікацією працівників, залученням ВПО через оплату оренди житла, а на перспективу — роботою зі студентами. Усе це додаткові витрати, які накладаються на собівартість, яка й так постійно зростає.
Внутрішній ринок: імпорт витісняє вітчизняних виробників
Якщо перелічені вище виклики стосуються витрат, то далі йдеться вже про дохідну частину. І тут ситуація не краща. Вітчизняний ринок у 2026 році навіть демонструє певне зростання на 3,6% р./р., але українські металурги не отримали з цього зиску, оскільки імпорт активно витісняє місцевих виробників.
У першому півріччі імпорт плоского прокату зріс незначно — на 2,1% р./р., а ось у сегменті довгомірного прокату збільшення імпортних постачань сягнуло 68%. В результаті продажі вітчизняних виробників сталі на місцевий ринок впали на 100 тис. тонн за перші 6 місяців 2026 р. Основна причина цього полягає в погіршенні конкурентоспроможності порівняно з постачальниками з інших країн. Це прямий наслідок тих чинників, про які ми писали вище.
Скорочення продажів на внутрішньому ринку у 2026-му може становити $50–60 млн.
CBAM: холодний душ на початку року, і це ще не найгірше
CBAM став холодним душем для українських металургів на початку 2026 року. У першому півріччі експорт довгомірного прокату з України скоротився на 42% р./р. Перспективи для українського довгомірного прокату виглядають особливо складними: за середньої вуглецевої інтенсивності 2,1 т CO₂/т, українські експортери стикаються з платежами CBAM у розмірі €58/т — значно вищими порівняно з конкурентами, що використовують електродугові печі (€18/т). Це прямий наслідок структури виробництва, успадкованої від домінування доменного циклу, та змінити цю структуру швидко неможливо — тільки коштом мільярдних інвестицій.
Експорт гарячекатаного рулону пов’язаний із вищими платежами CBAM на €10–15/т порівняно з іншими імпортерами, хоча зростання цін на плоский прокат частково компенсувало ці витрати. Проте ключовим чинником, що відвернув європейських покупців, стала не сама вартість CBAM, а невизначеність щодо фактичних даних із вуглецевої інтенсивності імпорту: працювати за дефолтними показниками економічно неможливо, а верифіковані фактичні дані стануть доступними лише в першій половині 2027-го. Тобто майже півтора року ринок по суті працює наосліп.
У довгостроковій перспективі вигляд ще складніший: у 2029–2030 рр. тиск на український експорт плоского прокату до ЄС посилиться зі зростанням пропозиції низьковуглецевої продукції на європейському ринку та подальшим посиленням платежів CBAM. За оцінками, скорочення експорту продукції чорної металургії з України через CBAM у 2026 році може становити $400–450 млн.
TRQ: удар, який розмиває навіть втрати від CBAM
Однак ці втрати виглядають незначними на тлі ще однієї проблеми — оновленої системи тарифних квот ЄС (TRQ), що набула чинності з 1 липня 2026 року. Відповідно до нової системи, обсяг квот для безмитного імпорту скоротиться на 46% до рівня імпорту минулого року, а мито за постачання понад квоти збільшиться з 25% до 50%.
Для України наслідки виявилися одними з найтяжчих серед усіх торговельних партнерів ЄС. Індивідуальні квоти для українських постачальників у середньому на 60% нижчі за фактичні обсяги поставок 2025 року, що набагато більше за загальне скорочення квот. Хоча у відповідному законі та регуляції про визначення індивідуальних квот прямо вказується на необхідність врахувати інтереси України як «країни-кандидата на вступ до ЄС, яка стикається з винятковою і надзвичайною ситуацією у сфері безпеки».
За оцінками GMK Center, це означає щорічне скорочення експорту сталі на 1,3–1,5 млн тонн і втрату від $850 млн до $1 млрд валютної виручки. Найбільшого удару зазнає плоский прокат, де під загрозою опинилося 35–40% обсягів виробництва, що є безпрецедентним викликом. Переорієнтувати ці обсяги на інші ринки неможливо. У сегменті довгомірного прокату втрати виробництва можуть сягнути 25%.
Регламент ЄС діє лише до кінця 2026-го, а потім буде замінений іншим, що залишає вікно для діалогу. Але найближчі шість місяців стануть випробуванням для української металургійної галузі, яка залишилася без значної частини своєї продукції та ринків збуту. Подальша доля сектору — під великим питанням.
Сукупний ефект: смертельна комбінація
Якщо скласти лише безпосередньо озвучені цифри, картина буде такою: з боку витрат — щонайменше $300–350 млн на рік додаткового навантаження (транспорт, вугілля, газ, енергія), не враховуючи поки що невизначених витрат на утримання й підготовку персоналу в умовах мобілізації. З боку доходів — втрати в діапазоні $0,9–1,1 млрд на рік (внутрішній ринок, CBAM, TRQ). До того ж зростання витрат не залишається ізольованою проблемою: воно погіршує конкурентоспроможність і звужує коло ринків, доступних для експорту, а це, зі свого боку, загрожує подальшим скороченням самого експорту.
Це вже не просто криза — це системний колапс. Галузь одночасно втрачає:
- доходи — через CBAM, TRQ та падіння внутрішнього ринку;
- маржинальність — через зростання тарифів “Укрзалізниці”, цін на енергоносії та вартості імпортного вугілля;
- конкурентні переваги — через зростання собівартості й посилення адміністративного регулювання;
- персонал — через мобілізацію та відсутність можливості його заміни.
Довгострокова перспектива не краща. Україна критично залежить від експорту до ЄС, на який торік припадало 50% від усього вітчизняного випуску сталі. У контексті CBAM та змін власної системи вуглецевого тарифоутворення для збереження галузі потрібні багатомільярдні інвестиції в декарбонізацію. Але поточний стан справ не лише позбавляє підприємства цих життєво необхідних інвестиційних ресурсів, а й суттєво погіршує інвестиційну привабливість галузі загалом.
Загалом усе так: багато експертів, учасників ринку та керівників сталевих компаній говорять публічно про те, що так може закінчитися історія металургії в Україні. Щороку можуть закриватися заводи, яких нині працює лише 5 — із частковою завантаженістю. Такий сценарій, на жаль, цілком імовірний.
Але я вірю в майбутнє українського ГМК — він має унікальні можливості: власні джерела залізної руди, коксівного вугілля та феросплавів, унікальну виробничу культуру, кваліфікований персонал і вигідне розташування для експорту.
Чи можна змінити поточну катастрофічну ситуацію? Безумовно, так. Більшість зазначених вище проблем і викликів — регуляторні, тобто залежать від рішень влади, української чи європейської, що, зрештою, так само визначається дипломатичними зусиллями на найвищому рівні. Потрібно забезпечити справедливі, недискримінаційні умови торгівлі з ЄС, не погіршувати власну конкурентоспроможність односторонніми тарифними рішеннями та зберегти простір для діалогу. А питання дешевої енергії в Україні має стати ключовим для економічного розвитку країни. До речі, таке ж саме питання постає і перед промисловістю й металургією ЄС, тож вирішувати його можна разом, як і більшість наших стратегічних викликів — як-от декарбонізація та залучення інвестицій.
Теги:CBAM, ГМК України, електроенергія, квоти Читайте нас в соціальних мережах:Наш Телеграм-канал:t.me/gmkcenterСторінка в Фейсбуці:fb.com/GMKCenterNewsПідпишіться на наші новини
